Конкурсна кухня. Частина 6. Ти хто, претендент?

ВИБОРНИХ СПРАВ МАЙСТЕРНЯ
Конкурсна кухня. Закон України, логіка, дірки та інше
ЧАСТИНА 6. Хто може бути претендентом на директора?

В попередніх випусках серіала вже йшлося про те…
Ч1. Як дізнатися про конкурс?
Ч2. Як проходить Перше засідання
Ч3. Що розуміється під поняттям КОНКУРС?
Ч4. Які актуальні конкурси лютого
Ч5. Як проходить друге засідання

Сьогодня шукаємо відповідь на питання, хто може бути претендентом на директорську посаду?

На перший погляд – все простіше простого…

Відкриваємо норму Закону, де все ніби-то прописано:

Стаття 21-1. Вимоги до керівника державного чи комунального закладу культури

1. Керівником державного чи комунального закладу культури може бути особа, яка має вищу освіту, стаж роботи у сфері культури не менше трьох років, володіє державною мовою та здатна за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки.
   Керівником національного закладу культури може бути особа, яка має вищу освіту, стаж роботи у сфері культури не менше трьох років, володіє державною мовою, має досвід роботи на керівних посадах в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях усіх форм власності не менше трьох років та здатна за своїми діловими і моральними якостями, освітнім і професійним рівнем виконувати відповідні посадові обов’язки.

2. Не може бути призначена на посаду керівника державного чи комунального закладу культури особа, яка:
   за рішенням суду визнана недієздатною або її дієздатність обмежена;
   має судимість за вчинення злочину, якщо така судимість не погашена або не знята в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
   є близькою особою або членом сім’ї керівників органу, що відповідно до статутних документів здійснює управління державним чи комунальним закладом культури, а саме центрального органу виконавчої влади, органу влади Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування (далі - орган управління).

Тобто, майже хто завгодно може бути, і майже будь-кого можна цими пунктами зрізати.

Номінально – все прописано, а на ділі, як у Жванецького «Вмикаємо – не працює».

Чому? Тому що в Законі головними винесені не головні ознаки, а про головне намагаються навіть не думати (не те що не говорити та прописувати).

Приклад
Засідання з добору кандидатів на посаду директора. Три кандидати – всі з дипломом вишу, пропрацювали в закладах культури кожен вище вимагаємої норми.
Вимоги Закону дотримані.

Після заслуховування головуючий виносить пропозицію про визнання конкурсу таким, що не відбувся.

Як так? Всі ж молодці, згідно статті 21-1!
А справа в тому, що по факту, компетенції здобувачів не відповідають посаді.
Чого про компетенції не йдеться в законі? Питання відкрите.

Говорив і повторятиму – людина творчого складу перейти в адміністрування може лише через своє часткове руйнування. Збалансованих особистостей – за пальцями руки. Всі інші випадки – суттєвий крен – якщо тямущий господарник, то краще б нічого не ставив і навпаки.

Існує ще одна категорія – високоякісний спеціаліст в своїй справі, якому ярмом накидають другу складову з посади Директор – Художній керівник. І Україна має приклад розложення фахівців, знищених неприродною для них додатковою складовою.

Тож, всі ці заяви про те, що «Я в директора пойду, пусть меня научат» – нічого іншого, як витрачання часу та грошей. Навіть, якщо здобувачі хваляться тим, що вже знайшли інтернет-курси для керівників, чи книжку на Петрівці придбали. Ситуація абсурдна, але, на жаль, поширена.

Звідки ці замашки, що на керівника можна не вчитися – прийшов і керуй.
На сантехника треба, на бухгалтера треба, а директор – найбільш не затребувана посада з точки зору наявності знань? Так виходить?

Ще одне припущення – Департамент розпоряджається, звісно, не власними коштами. Тому всі ризики цілком можна списувати на експеримент. Не вийшло – посваримо пальчиком і проведено новий конкурс. А про комплексні втрати – ані слова.

А всього й треба, що під посаду додавати розширений перелік компетенцій, яким має відповідати здобувач на посаду. І вже точніше точного, що для вакансії «стаж роботи у сфері культури не менше трьох років» – це просто не потрібне уточнення, подібно, скажімо, до гендеру. Ну не вказують стать для здобувачів – чоловік/жінка – жодної різниці. Набагато важливіші навички системного мислення, стратегічного бачення та ще того, про що ані більшість здобувачів, ані більшість членів комісії й гадки не мають.

От і маємо такий стан культурного сегменту…

ВІДКРИТІ ПИТАННЯ

1. Чому перелік необхідних компетенцій не зазначений в умовах конкурсу (в Законі, підзаконному акті, окремому положенні тощо)?
2. Кому вигідні некомпетентні управлінці?
3. Чому можна тренуватися на державних керівних посадах?

Про те, хто може опинитися серед членів комісії – в наступному випуску.