Улов до Дня рибалки. Сезон 2019/20. Фестивальна частина Б

Підсумки театрального сезону 2019/2020 від порталу «Театральна риболовля».
Частина четверта.
Про театральні фестивалі
Фактологічна частина (Open Golden Gate Festival, GRA, Pro.Act Fest та «Київську Пектораль»)

Фестивалі, про яку йтиметься нижче, мав змогу бачити повністю, або майже повністю. Тому тут буде трішки глибше й детальніше.

«Київську Пектораль»

Міську театральну премію «Київська пектораль» іноді називають українською, що точно не відповідає дійсності. Та й до театрально-міської вона не дуже дотягується, навіть з урахуванням залучення до нагороди сегменту аматорських театрів. Цьогорічний лонг-лист включав вистав всього 17 київських театрів, всі з яких – у підпорядкуванні Департамента культури КМДА або Міністерства культури. Тож і виходить Міська департаментокультурна театральна премія «Київська пектораль».

І якщо на зорі створення, кількість театрального продукту у великому відсотку перетиналася із тим, що випускали державні театри, то останнє п’ятиріччя робить таку перевагу просто не очевидною. А відсутність серед номінантів театрів, які ігнорують подію, або знаходяться за межами міністерсько-муніцапальних списків, робить захід суттєво перекошеним та далеко не репрезентативним.

Проте, до самого конкурсу.
Що таке лонг-лист у конкурсному розумінні, та як це корелює із «Пектораллю».
Відповідь – ніяк.

Логіка воронкоподібної конкурсної структури у тому, що спершу збираються усі можливі здобувачі, які проходять технічний відбір та кваліфікацію, а вже з їх числа формується список для експертів, а з нього – рукою подати й до шорт-листа.
В «Пекторалі» про технічний відбір не чули взагалі – детальне розслідування щодо непрем’єрних прем’єр виходило на сторінках «Риболовлі».

Тож, до лонг-листу потрапляє все, що було у прем’єрних (та не дуже) театрів закромах – на голову експертів сиплються 53 вистави. Ситуація більше подібна не на професійний конкурс, а на звітування перед Департаментом. Деякі рішення про висування є досить дивними навіть від самих театрів.

Тепер до цифрових значень.
Від великої сцени – 9 вистав, аншлаг та давка серед вистав камерної сцени – 26 претендентів, музичних – 11, дитячих – 7.
Витримав з цього 87% (46 вистав).
Що ж маємо?

Із загального числа – три вистави – поза технічним відбором, дві – конкурсанти поза існуючих категорій (багаторічні розмови про розширення ні до чого не приводять, тому експериментальні вистави змушені безперспективно штовхатися в існуючому просторі), а 21 вистава – за межами елементарної якісної ватерлінії.

Карантинний режим дозволив зосередитися на публікації нотаток майже про кожну виставу «пекторального» переліку. По завершенню кожної з категорій – виходять проміжні зрізи. Про дитячі вистави – тут. Про велику сцену – тут.
Аналогічно буде й з камерними та музичними. Окремо вийде й підсумковий текст про саму премію зі всіма її умовностями та рудіментарністю.

Оргкомітет або не вміє, або не хоче виходити за межі насидженого.
Фестивалі та премії – це яскрава промоція, та підвищення цікавості до номінантів, професійний престиж…
«Київська пектораль» – це швидше поминальна вечірка, на яку збираються виживші позгадувати про справи давно минулої епохи.

Про промоцію та висвітлення заходу у засобах масової інформації говорити не доводиться взагалі – вона просто відсутня. Ну а хіт сезону – «могли б НЕ ПИСАТИ про вистави до підбиття підсумків»… Це фейєрично!

Ну й вишенька не тортику – віртуальна церемонія нагородження, зроблена на колінці, виглядає наляканою та безсистемною, власне, як і сама премія.

GRA

Перша справді всеукраїнська фестиваль-премія GRA, яка розворушила регіональні театри. Зосередженість на столицецентричності та нічогоневєданні за її межами почало долатися. Щонайменше, зроблені кроки в цьому напрямку першого фестивалю (8 з 12 вистав-фіналістів – не Київа), та дещо окиївлення (4 з 12 не Київ) – другого.
При цьому технічні відбори та лонг-листи – максимально географічно різнобарвні.

Експерти адаптуються до нових реалій безпосередньо у процесі роботи – наприклад, далеко не все, назване експериментальним у контексті ГРИ – є таким фактично, як і не все номіноване та нагороджене не підвладне кон’юнктурі (детально писав про це у післяфестивальному тексті «Сім пунктів ГРИ»).

Фестиваль-премія шукає свій голос, робить впевнені наступні кроки, й надає справжні медійні промоції своїм учасникам. GRA – подія, за якою справді цікаво спостерігати.

Pro.Act Fest

Фестиваль «PRO.ACT Fest» із чітко визначеним напрямком – англомовний театр, або англомовні вистави – пройшов у Києві акурат перед планетарним карантином.

Київський англомовний театр; мовні школи столиці та Чернігова; спільний проект «English Amon People», ГО «Елеос-Україна» та Франківського драмтеатру; театральний прокт з Нью-Йорка – таке наповнення фестивалю минулого сезону.

У Києві поширюється осередок для прокачки власної англійської – для тих, хто мову вивчає, підтримує рівень знання, практикує розмовну (у тому числі із носіями). Цікаве виходить спостереження – в Україні спостерігається не лише переклад існуючих вистав, а цілеспрямоване створення від початку англійською. Звісно, зустрічаються репертуарні шедеври рівня «Ландон – із зе кепітал оф зє грейт британ», й саме на противагу – конкурсанти Pro.Act Fest, які переконують в існуванні зовсім іншої мовної театральної реальності.

Open Golden Gate Festival

До українського театрального простору потрошки пробиваються випробувані та відпрацьовані європейські практики. З’являються ознаки того, що репертуарний театр виходить на розуміння того, що замало бути майданчиком із випадковими афішними назвами. Театр робить спробу сформулювати себе й донести це знання до глядача (про концепції формування сезонів – детальніше наступного разу).

Ще більш важливе розуміння – відмінності комунікації на внутрішнього та зовнішнього глядача. Театр «Золоті ворота» з 2014 року подолав шлях від простого наповнення репертуару, до артикулювання фокусу сезонів, підбору хедлайнерів-постановників. На сьогоднішній день – «Золоті ворота» – максимально комфортний для глядача простір. Напрошується аналогія із сервісом ютуба, де правильно складена система рекомендацій робить користувача амбасадором.

Наступний рівень – зовнішня представленість.
Для того, щоб не бронзовіти – потрібно рухатися, тримати руку на пульсі світового театрального контексту, отримувати враження та порівнювати себе з лідерами.

Практика шоу-кейсів театральних компаній гарно працює в Європі. Практики одного шведського Riksteatern вистачило б на стратегічні плани багатьом здобувачам посад директорів на конкурсах від КМДА, стали б у пригоді керівництву театрів, які розвивають заклад, а не консервують його.

З місцевих спроб варто згадати проєкт «Український театральний шоу кейс», що у 2015 році проходив на базі Молодого театру. Наступний яскравий приклад – Open Golden Gate Festival, який для внутрішнього споживача розробив та запропонував дорожню карту комфортного руху виставами театру; та зібрав розширене театральне представництво з числа критиків, режисерів, фестивальних кураторів – від яких отримав конструктивний зворотній зв’язок та заявив про свою готовність до фестивалів та гастролей.

Наступного разу – від фестивалів до вистав – переходимо до «Обглоданих скелетів», які трапилися у сезоні.