Улов до Дня рибалки. Сезон 2018/19. Українські прем’єри
Якось із статистикою в театральному світі історично не склалося…
Мова не йде навіть про кількісні показники учасників театрального процесу за професіями та спеціалізаціями… Відсутні данні набагато примітивніші – до сих пір ніхто не може відповісти на питання про кількість театрів в країні в цілому чи/та розподіл по містам. А про відсоток від загального, наприклад, аматорських театрів, говорити й зовсім не приходиться – рівняння із багатьма невідомими…
Причин тут декілька – від дикості та кам’яної епохи сегменту до зручності загального хаосу. Адже, цифри якщо колись які і були – то для внутрішньої звітності департаментов та міністерств культури. А всього барвистого театрального світу там, може, й не потрібно. Є підвідомчі заклади – і досить (до слова, і таких даних у відкритому доступі не знайти).
Крім того, далеко не всі театри готові до відкритості елементарних даних про свої вистави. Трапляються невідомі навіть постановники. А щодо прем’єрних дат – тут взагалі бардак, який, між іншим, може грати театрам на користь. Інакше, як пояснити появу однієї і тієї самої вистави з двома різними задекларованими датами в заявках (листопад 2017 та листопад 2018) в конкурсі, де змагаються вистави сезону (осінь 2017 – літо 2018) та іншому, де до участі приймаються прем’єри календарного року (1 січня – 31 грудня 2018). Кожна дата окремо унеможливлює участь в обох змаганнях. А «плаваюча» дата – це дозволяє.
Сподівань на глобану зміну театральної ситуації небагато – до хаосу звикли, «шпалери вже поклеїли», всіх все задовольняє… Тому, «Театральна риболовля», яка про цифри і факти, препаруватиме цей далеко недосконалий театральний світ і надалі. Хай, навіть і маленькими крочками…
Сьогодні, наприклад, препарація прем’єр минулого сезону.
У суспільному просторі за рік з’явилася інформація про нові вистави театрів з 31 міста країни. Цілком ймовірно, що наразі перелік не фінальний, і ще якась вистава може доз’явитися… Але допоки мова не йтиме про системність, повної картини не дочекатися. Тож, працюємо з тим, що є.
З 31 міста вийшло за сезон 254 прем’єрні вистави. Долю у 55% від цього числа тримає Київ – 139 вистав. Всі інші – в рази менше – з лідерів другої позиції – Львів (15), Одеса (14). На ланці до десятку розмістилися Харків (9), Коломия з Рівним (по 7), Івано-Франківськ, Миколаїв, Чернівці та Чернігів (по 6). Решта – від чотирьох і до однієї.
Цікаво, що в ТОР-5 за кількістю вистав увірвалася Коломия, залишивши позаду, здавалося, набагато театральніші міста.
Пікове навантаження на випуск нових вистав за часом припадає на березень (49) – театри таким чином святкують Всесвітній день театру. Самого лише 27 березня зіграли прем’єри 11 вистав (!).
Другий піковий місяць – травень (34) – час, коли сезон добігає до завершення. Окрім професійних театрів із завершенням весни суттєво жвавішають студійці та аматорські колективи, таким чином звітуючи про свою здійснену роботу.
Дані про минулорічне літо – найнижчі за сезон – липень – 8 прем’єр, у серпні й взагалі 4.
Зі своїх 150 вистав ідентифікувати дату прем’єри 48 так і не вдалося (навіть за допомогою персональних запитів творцям/театрам). Також з розрахунків випадають два тизера, прем’єри яких ще тільки предстоять. Для сегментації залишилася сотня вистав.
Рівно половина – 50 переглянутих вистав – продакшн сезону 2018-19 (26 – з липня 2018-го та 24 – до липня 2019-го). Більшість (46) – київського розливу. З цієї півсотні залишив не додивившись лише 4 вистави.
Відсоток ОБГРИЗЕНИЙ СКЕЛЕТ – НЕДОСМАЖЕННЯ – ЗОЛОТА РИБКА з них склав
36% – 34% – 30%
Що відноситься до загального обсягу побаченого як:
36% – 30% – 34%
З вистав не прем’єрних цього сезону, насправді, було не багато. Найпопулярнішим роком випуску став 2015-й, яким датовано литовські «Мученик» із «Дітьми криги», та київські «Сталкери» із «Не плачте за мною ніколи».
Серед вистав, які було започатковано минулого століття – дві постановки Національної опери – «Травіата» 1994 року випуска та «Лебедине озеро» 1995-го, де акторський склад змінився численну кількість разів. І була ще одна вистава, «Спокушені спрагою» від театру «Академія руху», прем’єра якої відбулася 1998 року, але яка «перепоставилася» дивним чином, із усією естетикою 30-річної давнини, та спробувала навіть посісти п’єдестал кращої пластичної роботи країни 2017-го. Благо, по факту конкурсне жюрі виставу взагалі зняло, тому настільки кричущого неподобства не сталося.
Ще цифрових даних щодо власного театрального сезону маю. Є цікаві спостереження щодо найвідвідуванішого театру, найпереглядаємого драматурга, найвідслідкованого режисера… І оприлюднити їх ще буде нагода.
А наразі підсумки впритул підійшли до головного блюда «Театральної риболовлі» – анонсованої класифікації улову за трьома категоріями, із конкретними назвами, оглядами під «акомпанемент» авторських ілюстрації кожної з впольованих рибо-напрямків…
Про все це вже наступного тексту.
Починатиму з вистав сумнівної якості – ОБГРИЗЕНОГО СКЕЛЕТА.
