«Пектораль 2019» по категоріям. Краща дитяча вистава

Проект детального розбору премії «Київська Пектораль – 2019».
Перелік здобувачів – тут. Перелік переможців – тут.

Категорія «Краща дитяча вистава»

Статистика категорії:
Всього поданих вистав: 7
Переглянутих вистав: 7 (100%)

Нотатки «Театральної риболовлі»:
Вистав із порушенням регламенту: 0
Вистав, не рекомендованих до участі у конкурсі: 4

Загальне враження від театрального контенту, маркованого «для дітей» – без вогника.
Й причин тут може бути безліч – від елементарного небажання до нерозуміння сегменту. Найгірший варіант, звісно, – «і так нормально» – а нічого не нормально.

Увага до вистав для найменшого глядача вартують найбільшої уваги – халтурними та на тяп-ляп роботами театрали самі пиляють гілку, на якій сидить увесь театр. Й до драматичної сцени глядач із #травмамистецтвом може просто не дістатися.

А бажаючих травмувати цьогоріч на «Пекторалі» багатенько.

Тепер коротко по представленим виставам.

«Язикату Хвеську» Богдана Поліщука конкурсною взагалі не розглядав. Це не є виставою. Це театралізований івент – одна з форм інтерактиву для залучення глядача із дітьми до Малого театру. І як такий формат – цілком вдалий та цікавий експеримент.

Саме експеримент – де «Хвеська» могла б позмагатися, була б у «Пекторалі» така категорія (хоча, це ще не найстрашніше – змагання музики з балетом – ось де справжній треш. Але про то згодом).

 

Наступні три вистави – це рівень, який до самого конкурсного перегляду не мав би й доходити. Інше питання, чому такі вистави взагалі з’являються?

Йти одразу з дитиною на виставу «Піноккіо, або історія про те, як стати людиною» Олени Лазович до Театру на Печерську – справа ризикована. Створена вона абсолютно поза сучасних норм гуманізму – мотиватором для вживання ліків є процес підготування труни – мовляв, ти ж однак скоро помреш… Так, це Коллоді. Проте час, в якому ця вистава поставлена – далеко не коллодіївський.

Все можна зрозуміти – було б це втілено талановито… А так, головну особливість Піноккіо – брехливозростаючий ніс – не вигадали як реалізувати, вирішили, «хай так» – так і вийшло.

 

Швидкоспілість «Маленької Баби-Яги» режисерів Євгена Огороднього та Ігоря Федірко в  Державному театрі ляльок видна здалеку. Швидкодрук драматургічний (жодних заморочек над тим, у чому відмінність літературного твору Пройслера із сценічною версією), постановча невибагливість (зекономили навіть на бодай яких дивах у чарівній казці) та майже нетроганий сценічний простір (від чергового освітлення сцени до непрацюючих елементів декорації).

 

Вистава «Витівки Буратіно» Дмитра Драпіковського на сцені Муніципального театру ляльок – бідна рідня на розкішному святі. Іноді студентські роботи виглядають попереконливіше та значно цікавіше, ніж вистава академічного театру. Це той випадок, коли «простота гірша за злодія».

Можливо, подібні постановки й могли бути конкурентними на зорі лялькарства. Але сьогодні, коли перед очима глядача безмежні можливості комп’ютерної графіки, іншого інтертейменту – такий «Буратіно» виглядає непорозумінням.

 

Й до мого особистого ТОР-3.

Сильний візуальний ряд на фоні миршавого контенту – це «Снігова королева» Давида Петросяна на великій сцені Національного драмтеатру ім. Івана Франка. Старий Андерсен не вберіг свою багатошарову та багатозмістовну казку від симплементації та відвертої примітивізації. Й виставу до ТОР трійки втягнула саме сценографія вистави. Думаю, німа версія під відповідний звукоряд – це найкращий варіант перегляду.

 

Із виставою «Пан Коцький» Сергія Брижаня на сцені Муніципального театру ляльок ситуація наступна. Вона відпочатку не є конкурсною. Гарний варіант для компактного та універсального пересувного театрика, який зараз у цій школі, а за пару годин – зовсім в іншій. При цьому работа ґрунтовна, та зроблена максимально професійно. Із розумінням глядача, що увагу треба тримати та з нею працювати… Ну й таке інше.

Саме тому не конкурсній виставі знайшлося місце у першій трійці «Театральної риболовлі» саме на повне безриб’я у категорії.

 

Єдина вистава, від якої – саме задоволення – «Казка для маленького зайчика» Оксани Дмітрієвої на сцені Державного театру ляльок. Від драматургічної складовой, до шикарної сценографії, ключового образу вистави, музичного оформлення, акторських робіт… Просто все – складені пазлинки у картину приємності та вдоволення.

 

Спрогнозований шорт-лист категорії – 2/3
Спрогнозований переможець – done