«ЦеШо» – Ляльки загнані під лавку
Моя підсвідомість працює в одному з двох режимів. Або вистава настільки заволодіває свідомістю, щодо визначення жанру, структури добираюся вже лише під час написання тексту. Або, коли усе розвалюється прямо на сцені, – травмовані місця структури вимальовуються прямо по ходу дійства.
Вечір із «ЦеШо» в Центрі Сучасного Мистецтва «ДАХ» розпочався за першим варіантом сценарію. Аби не спинки на лавках, думаю, молода безудержна енергетика, яка вирвалася на волю з квінтету тшедушних тілець на сцені, мала б змогу знести усе світ за очі.
На емоційному запалі виконавці змогли протрималися композицій зотри-чотири, а решта часу (не рахував, але в анонсі заявлено 18) була історія про «поні бігає по колу».
В голові пронеслась аналогія з «Афродизіаками». Театральна постановка Максим Голенко робить в просторі цирку, де циркові можливості майже ігноруються. І Влад Троїцький, який працює і з акторами і з їх ляльковими аватарами, при цьому усі безмежні можливості від поєднання лишає нетроганими… Головне УТП* вистави сидить на/під лавою й сопить у свої лялькові дірочки (може, це і є анонсоване «поряд»)? А загалом, заявляти та не втілювати, роздражнити апетит, а потім посадити на боби – якось трішки навіть злочинно.
П’ятірка випускники театрального вишу саме по кафедрі театру ляльок, витрати на виготовлення ляльок для «лялькового кабаре», яке взагалі не лялькова, а зверху ще й не кабаре.
Що ж маємо у підсумку?
Досить статична схема розташування акторів з музичними інструментами, майже повністю позбавлені будь-якої внутрішньої географії руху, певними музичними композиціями торкаються різних сторін свого буденного життя. Великий плюс у живому виконанні!
Запропонована структура майже відсутня – фінал однієї композиції, за нею початок нової. Іноді бувають пришиті білими нитками спроби до виправдання переходів. Прикладом, «емоційний» сплеск однієї з акторок переростає у її «запой», а згодом – у відповідну музичну композицію. У подальшому вже всі тверезі не дивлячись на майже спорожнілу пляшку… І так протягом усього дійства.
Слабка, або шкутильгаюча, драматургічна основа – важкий хрест не лише для «ЦеШо» – зона враження набагато ширша. Розвиток дії до її кульмінації, з прологом та епілогом – або є, або моємо приклад повного непорозуміння під музичні ритми. Броунівське стрибання соціальними вкрапленнями – жодного відношення не має до сюжетної лінії. Можливо, будемо апелювати до заявленого жанру кабаре. Але й тут промах – сюжет та вибудованість є навіть у ньому, навіть в експромті, навіть в концерті музичного колективу…
Питань після перегляду одразу декілька
– ДО РЕЖИСЕРА. Це Що було?
– ДО ЖАНРУ. Давайте визначатися «або знімайте хрест, або надягайте труси». Є заявка на ляльковість – втілюйте, або не пишіть такого. Позиціонується як кабаре – покажіть його, а не музичний концерт шкільного гурту за підсумками третьої репетиції.
– ДО АКТОРІВ. Немає питань – молодість, завзяття, голос, певні технічні напрацювання… Тепер би ще режисера на такий кльовий матеріал…
А від існуючої вистави «ЦеШо» несе однаковостю – однакові (однотипні) пісні виконуються майже однаковою подачею, роблять це однаковісенькі виконавці, які однаково стирчать на своїх п’яточках протягом усього дійства. У даному виконанні просто не зрозуміло хто, що і кому хотів сказати. Тепер би ці окремі музичні номери об’єднати цілісною концепцією, додати логічності переходам, виправдати ту чи іншу композицію… Переконаний, що діло поправиме. Але то вже буде зовсім інша вистава, а не просто дівочі страждання під музичні мелодії.
* УТП – Унікальна Торговельна Пропозиція – та смачнятинка, якою (у даному випадку) вистава може виділитися з числа собі подібних та заволодіти увагою потенціальних споживачів.
