Співочі «Тіні»

– Куди зібрався? – питається знайомий.
– До театру. «Тіні забутих предків» дивитимуся…
– Хм, а фільму ти що, не бачив?

Коротше кажучи, і фільм я бачив, і прем’єру виставу в «Берегині» переглянув. Звісно, непорівнянні речі!

Різні жанрі, різні задачі… Все різне, окрім одного – бажання зачепили глядача, донести йому історію вітчизняних Ромео і Джульєтти з високих полонин.

В театрі української фольклорної традиції на то свої інструменти впливу – шикарні голоси виконавців, які нотками устеляються по літературній основі, жива музика… Проте, в цьому ж і Ахіллесова п’ята вистави – бо співи співами, а трактування матеріалу – драматичне. І задача в балансуванні – на режисерові постановки (Тетяна Матасова). Сміливий хід вирішення вистави у бездекораційному просторі. Наповнення цілком і повністю на акторах. А тут ще є поле для подальшого зростання. Студенти театрального вишу на молодих ролях, досвідчені вокаліст, які опановують новий для себе драматичний жанр, дорослі гуцули… І все це під живе музичне виконання, під звуки справжньої тремтіти і під неймовірні голоси…

Переконаний, варто почути спів «Тіней забутих предків» від «Берегині».

P.S. А знайомий, як з’ясувалося, бачив нещодавній рімейк, «Тіні незабутих предків», який від параджанівського шедевру на недосяжній відстані…