Полювання на радянського класика

Мене розриває навпіл…

Неймовірно-фантастичні актори Республіканського театру білоруської драматургії РТБД, вільно-дихаюча сценографія моргоподібної новопоселеної квартири, режисерські кульбіти Стаса Жиркова (який перекидає глядача з події в подію, а дорогою може ще й жанр скорегувати)…

Всі дві дії вистави «Полювання на себе» – соковита картинка, багато крутих сцен… З іншого боку – прямо-таки шалений подих Радянського Союзу, який не замаскувати адаптацію під сучасність. Вампілов – безумовно талановитий автор, який в кожній своїй літері просочений радянським контекстом. І, здавалося б, вічні питання загрузають навіть в ремарках його п’єси. І розірвати їх видається неможливим. Жоден сучасний костюм на персонажі не виправдовує совково-розподільчий кормушечний апарат.

Саме тому людей, які знають і пам’ятають тексти Вампілова, мали б дивувати форми, які набувають його твори. А тих, хто дивився з чистого аркуша, мала б дивувати мотивація вчинків персонажів.

І разом з тим, враження, що вистава більше орієнтована на глядача, який п’єсу все ж прочитав, в контексті епохи розібрався. І тоді – більшість сцен – крутий квест, в якій режисер із тобою грає в неймовірну гру, де його безмежні вигадки перемножуються із нескінченними театральними можливостями.