Поетична архівація часу – дві години, як один подих

2 червня 2017 року
Палац культури КПІ
19:20

Шо там сьогодні за новини з Конотопу?
Варто чекати?

2 червня 2017 року
Палац культури КПІ
21:48

«Останне, що сьогодні читаю...»
Як останне? Тільки но почали...
Ан ні. Дві години тому – вдих, і через дві години – видих.
Один подих.
Фантастика!

7 червня 2017 року

Безмежний захват на тлі безкінечної скорботи.
Розкладення на атоми й молекули.
Естетичний оргазм.

Все це, та багато іншого – результат перегляду поетичної моновистави Костянтина Райкіна «Над балаганом небо…».

Питання йти чи не йти на «заїжджого гастролера» взагалі не стояло.
Такі питання можуть бути щодо кого завгодно, але не до Райкіна.

Костянтин Аркадійович – це безумовний бренд, який попри всі свої регалії, народність та таке інше завжди у блискучій формі, з шаленої енергетикою та магією від того, що відбувається на сцені за його участю.

Чи не жарт – піти слухати вірші протягом двох годин?
Зовсім не жарт. Такого каскаду вражень та переливів емоцій ще пошукати треба!
А від одиноко висвітленої фігурки на величезній сцені погляд просто не відвести – заклинатель змій – не інакше.

ГЛЯДАЧ

Як би це дивно не видавалося, але у контексті вистави першим пунктом дуже хочеться почати саме з глядача.
Доводилося бувати на різних виставах різних театрів.
Прості планові покази, прем’єрні, останні в сезоні, або взагалі в житті вистави…
Вистави в академічних, або аматорських театрах, у столиці, обласному центрі чи просто у маленькому містечку…
Такої публіки, яка прийшла у ПК КПІ слухати Райкіна не бачив жодного разу.

Вистава почалася вже на моменті заповнення глядацької зали.
Це щось дивовижне навіть у подиху півтори тисячної зали.

Спокій, розміреність, впевненість…
Навіть якщо в очікуванні хтось і сидів у смартфоні – то не менше, ніж у шахових змаганнях.
Рівень!

Так, без ідеалізації.
Був й казковий персонаж, який хвилин за 20 очікування вирішив прискорити початок скандуванням «Кон-Стан-Тин», але і його незграбна спроба додати атмосфері «поплавщини» захлинулася у фантастичній аурі глядацької зали.

АКТОР

Тут виключно з ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ та з безмежним пієтетом.
Від першого кроку, до кожнісенького жесту…
У виставі приймали участь навіть рівчачки над бровами Актора.
Це вже не кажучи про кульбіти, які виробляли кисті рук або фаланги пальців.

Ліричний герой – безперечно домінант, який вибудовав програму у такий спосіб, що глядач мав на своєму обличчі перелив емоцій, який змінювався за легким рухом його руки.

До того ж ним регламентувалися й тривалість оплесків – якщо занадто – переривав задля збереження темпоритму вистави.

Але після фіналу глядач відірвався по повній.
Те, що коїлося по завершенню вистави не насниться у самих райдужних снах жодному «зо очі обласканому актору». В атмосфері зали відчувався надпотужний емоційний розряд. Знесиленими та перезарядженими виявилися всі по обидві сторони рампи.

ЕМОЦІЇ

Текст вийшов переважно емоційним і майже цілком позбавленим фактичної інформації.

Як так?

А дуже просто. Переказати вірші, переповісти пластику рухів, або запхати у слова потужний енергетичний заряд – діло цілком невдячне.

І щоб хоч якось проілюструвати дійство – кілька лінків на поезію у виконанні Костянтина Аркадійовича.

Константин Райкин. Мои любимые стихи, 2003

Послушайте! (эфир от 2012.11.03) Вечер Константина Райкина

<ТАКОГО У ВИСТАВІ НЕ БУЛО Й БЛИЗЬКО, АЛЕ ЯКА КРАСА>
Вечерний Ургант. Актер читает песню. (28.04.2017)