«Людина з…»а шкалою дискомфортності

Відсутність ґрунтовного дослідження на тему, чого люди ходять у театр (ті, що, звісно, ходять), не дають релевантної картини щодо глядацьких мотивів. Доводиться робити власні спостереження, висновки… Більшість театрів – це про пестливе прогладжування глядача по головці, подія на сцені – докомфорування до зручного крісла. Навіть, коли тема вистави не зовсім комедійна – на зручності це навряд відбивається.

І тут ми впритул наближаємося до питання, яке ретельно обходять у театральному світі – а чи має бути театр зручним? Чи має він іншомовно говорити про опосередковані проблеми 100-200-400 літньої давнини та лишати глядача в ілюзії, що все то може й не про нього… А тема експерименту над глядачем і зовсім табуйована.

Вистава «Людина з…» від білоруського режисера Дмитра Богославського – навряд комфортна. Вона хльостка, вона дратівлива, вона провокативна, вона не зручна. Вона саме така, після якої дорогою додому не обволікає тебе класично-театральний післясмак. Проте, ще протягом вистави натикаєшся на досить конкретного себе, до якого виникає безліч запитань дорогою додому, ще й вистачить на безсонну ніч.

Театр на Лівому березі все переконливіше виходить за межі глядацької зони комфорту та переходить на недитячі розмови з дорослим глядачем, який, за ознаками, має перерости власний інфантилізм.