«Коріолан» – франківський маніфест Богомазова
«Коріолан» в Національному театрі ім. Франка – це вистава і не вистава одночасно…
Принаймні, виглядає вона таким собі «Наполеоном», який споживають кожен на тому рівні занурення, до якого є змога допірнути.
Шар поверхневий – просто-таки колекційне зібрання Народних і Заслужених разом на одній сцені. Глядач на імена продовжує купувати білети тож, цілком логічно, що такий подарунок від головного режисера на честь своєї першої постановки цілком обґрунтований.
Надбудова – драматургічний шар.
При всьому тому, що поширена думка про «коріоланову» не надто популярність, робота цілком стала, зріла, та написана з чітким розумінням природи людини.
Тут немає надмірного кохання-зітхання в трьох-чотирьох-п’яти актах.
Тіло п’єси настільки насичене найрізноманітнішими темами, з яких режисерові тільки і обирати лейтмотивні для власної постановки.
А виходячи з 400 річної витримки матеріалу, він для сьогодення – те що зветься актуальністю матеріалу – просто вибуховий. Історія вовка одинока – вправного в своїх імпульсивних вчинках, миттєвих звершеннях, та достатньо безпорадному на комунікаційних теренах. Або про зрадженого фахівця, вся ситуація якого штовхає в обійми конкурента та ще вчорашнього суперника. Або про сіру масу сірих кардиналів, невігластво яких визначає вектор розвитку не лише окремих театрів і галузей, а навіть долю країн та народів. Про ватний електорат, який «ласує» сірокардинальською жуйкою, та невзмозі мізками розібратися в елементарному та скласти власну думку. Або про псевдо другорядну роль жінки на карті життя людини/країни. Або про мистецтво перемовного процесу… П’єса – просто ласий шматок…
Наступний шар – першо-головно-режисерська постановка.
І нічого з цим не поробиш – в історію входить перше, головне і останнє. Тож, зволікати із тим, на що є можливість вплинути, було б недалекоглядно.
Так, звісно, у Дмитра Богомазова в театрі Франка це вже не те що не вперше, а навіть і не вдруге… Але то все було «на стороні» – робота придумана, а Народні її підправлять/відкорегують так, що від поставленого на руїнах лише вгадуються уламки.
А от позиція головного режисера – зовсім інша історія – і безпосередньо постановка, і режисерський нагляд післяпрєм’єрного періоду…
І, звісно, сама постановка першої вистави – закладений стратегічний фундамент – декларативний маніфест. І коли зрештою бачиш відповідальність головної драматичної сцени країни + працевлаштований акторський незлічений натовп + єднання-об’єднання поколінь – це захоплює навіть поряд із тим, що не з усім є внутрішня згода.
Але є головне – вдумливий підхід.
Тож, вистава перестає бути тільки виставою, а стає маніфестом головного режисера Дмитра Богомазова, в якому він доволі чітко проголосив свою концепцію роботи Національної драми:
I. Болючі питання
Чому «Коріолан»?
Тому що він про сучасну несінітну мішанину, яка зрештою стає трагічною
Тому що воїн-художній керівник, обвішаний господарськими кайданами, аж ніяк не стає вправним адміністратором – будь-який імпульс заклякає в тягловій рутині
Тому що він про сучасні великі і малі вибори з їх п’яно-банними договорняками, та з мавпячим методами роботи із наперед ошуканим «ватним» електоратом
Тому що про бажання розвитку та конструктивних змін – було б зрозуміло як того досягти
II. Ревізія театрального господарства
В закромах Театру Франка – сила-силенна акторів.
Більшість – заслужені та народні.
Бенефісні виходи – прекрасно, звісно, але вийти і зробити навіть безіменну в п’єсі роль такою, щоб тебе запам’ятали – ото рівень Національного театру.
Різні вікові групи? Школи різні?
Також не проблема.
Обраний матеріал цілком дозволяє виходити пліч-о-пліч, клінок-о-бокал, табурет-до-табурету…
Так і сплелися органічні різновікові поепізодні поєднання.
III. Технічне забезпечення
Бували в постановках франківців монументальні полотна. Згодом був період досить умовного використання технічних можливостей та загалом сценографії як такої.
І тут знову – перевірка наявного арсеналу, яка засвідчила, що можливості є, до того не вистачало хіба що бажання.
IV. Розуміння значення промоції вистави
Процес підготовки вистави обзавівся не просто колажуванням фотографій акторів, а справжньою розробкою базового іміджа вистави.
Мережа отримала зрештою відповідний контент, наприклад, виробничих подробицю роботи над виставою.
Таким зчитав маніфест «Коріолана».
Але була і сама вистава, з першої дії якої дуже кортіло збігти, проте друге компенсувало все із лишком.
Коротко, тезово:
- Вистава збивається, ріжеться/коротиться (наприклад, до третього показу не дійшов заявлений в програмці персонаж Валерії – подруги Віргілії). Цілком можливо що до завальяжної байці Мененія та народним бродилкам також дійде черга. І виставу, яка остаточно втрясеться, буде хотітися переглянути ще раз.
- Для вистави вибраний ну дуже посередній україномовний переклад.
На початку просто вуха крутило, а згодом окремі моменти і взагалі почали кидатися в очі.
Епізод непримиренного Коріолана. Констатуючи його далеке від гнучкого рішення патріції заявляє (далі – антологія однієї фрази в різних перекладах):
THE TRAGEDY OF CORIOLANUS by William Shakespeare
FIRST PATRICIAN. This man has marr’d his fortune.
Шекспир У. Трагедия о Кориолане. Перевод под ред. А. А. Смирнова // Шекспир В. Полное собрание сочинений : В 8 т. / Под ред. А. А. Смирнова. М. ; Л. : Academia, 1941. Т. 6. С. 291–465.
1-Й ПАТРИЦИЙ. Сам погубил он счастие свое.
Уильям Шекспир. Кориолан. Перевод Ю.Корнеева
Первый патриций. Он слишком прям, чтоб в мире с миром жить.
Уіллїям Шекспір. КОРІОЛЯН. Переклад П. А. Кулїша.
Первий патриций. Сей чоловік згубив свою Фортуну.
Вільям Шекспір. Коріолан. Переклад Дмитра Павличка © William Shakespeare, “Coriolanus”, 1608 © Д.Павличко (переклад з англійської), 1986
1-й патрицій. Цей чоловік зламав свою кар’єру.
Ой, як ріже вухо ця павличкова «кар’єра»!
І, звісно, після соковитого Андруховича «12 ночі» на такі напівміри вухо видається не згодним.
- Для оформлення вистави залучені всі наявні можливості театру
Кожен фрейм вистави – крута картинка.
Функціональна художня концепція, вирішення просторів – їх поверховість, глибинність… Звукоізоляційність та морськаузбережність.
Вирішення сцени оминання охорони Мененієм на шляху до Коріолана, побудована на «морском песочке» – сильне враження.
Шумове оформлення, відеопроекція, робота із задніками – чітко, злагоджено, доречно.
- Алюзії
Прийом поєднання беззмінного шекспірівського тексту із переносом в часі – перевірений і дієвий.
Візуальний перенос – стилізація в епоху другої світової, із максимальної алюзорністю на протистояння нациської Германії із країнами-союзниками.
Стилізація від військової форми до майже фотографічного відтворення Ялтинської конференції.
- Цитати з попередників
Окремі милі вставки – довільні цитати з франківських вистав.
Візуальний пересвист Джо Келлера з Мененієм.
Епізодний привіт від сцені купання трибунів Сіцінія з Брутом хрестоматійному купанню Едмунда Кіна з принцом Уельським.
Великий/малий барабан «Шельменко-денщик»/«Коріолан».
Самоцитування з виїздом столу «Ліс»/«Коріолан», чи композиційний привіт іншому режисерові у розташуванні одного й того самого актора в кардинально різних іпостасях.
- Акторські роботи
Вони безумовно є, і накопичувально вони переконують.
Далеко не відразу – на підйом виходять в основному лише з другої дії.
Попарні різновікові акторські дуети – дуже сміливо та цікаво – Ступка-Шаран, Сумська-Рула, і, звісно, Богданович-Рибалевський. Зламати існуючу заштампованість та вивести акторів на принципово новий рівень – чудово!
- Музичне оформлення
Фірмова музичність вистав Дмитра Богомазова в «Коріолані» заявлена. І народними інструментами натовпу, і, зокрема, Олександром Бегмою.
Але всього лиш заявлено, і поки що не виконує свого змістовного навантаження, порівняно з «12 ніччу» чи «Войцеком».
Перевірочне слово – дуже просте – чи можна лінію Бегми викинути з «12 ночі» без травми вистави? Аж ніяк!
Чи можна винести Бегму за дужки в «Коріолані»? Цілком! Навіть ніхто не помітить.
Його музицирування наживо і музичний запис за відсутністю, на слух не відрізнимі. Тож, «слово пишеться окремо».
- Кривава розв’язка
(Увага, тут може бути спойлер для тих, хто…)
Режисерське трактування – домінування образу Коріолана. І це цілком можливий розвиток, при тому, немає внутрішньої згоди із суттєвим відтисканням на другий план жіночої лінії.
Титульний герой – Коріолан – прекрасний тактик, харизмат, улюблене дитя Марса. Саме він виграє битви п’єси.
Але війну виграє саме ВОНА – Волумнія – мати Коріолана.
І саме Волумнії у виставі вкрай не вистачає. Безумовно, вона є, і частина фінального монологу присутня. Але скроєно таким чином, що Коріолан пливе саме на ґрунті материнської любові.
Але третя сцена п’ятого акту – не багато, не мало – синопсии «Мистецтва війни» Сунь Цзи (або більш приземлено – мистецтво перемовин).
Чітка та безжальна стратегія – жінки і діти – як щит. Приклад патовості ситуації – молитва за сина унеможливлює молитву за вітчизну. Заклик «переступити через труп матері». І вже як вишенька на переможному торті – загнаному у глухий кут нещасному – світло в кінці тунелю у вигляді рішення про
Волумния
Когда б мы римлян пощадить просили
На гибель вольскам, чей слуга ты ныне,
Ты был бы вправе упрекнуть нас в том,
Что честь твою мы ядом отравляем.
Но молим мы тебя лишь примирить
Враждебные народы, чтобы вольски
Могли воскликнуть: “Мы явили милость!”.
А римляне: “Мы приняли ее!”,
Чтоб обе стороны тебя встречали
Приветом общим: “Будь благословен,
Ты, что принес нам мир!” Мой сын великий,
Ты знаешь, счастье на войне – неверно;
Но верно то, что, если Рим ты сломишь,
Заслужишь ты одну награду – имя,
Которому проклятья будут вторить
И под которым летопись напишет:
“Он был велик, но все его деянья
Последнее из них свело на нет.
Он родину сгубил, за что навеки
Покрыт позором!”
(цитата не за Павличком, з причин, наведених у п.2)
Монолог цим не закінчується, і має блискуче продовження, яке із задоволенням перечитую кожної нагоди, напередодні чергової шекспірівської постановки.
Але таке право режисера.
Підсумок
У Франка відбулася прем’єра вистави, перегляд якої не викликає питань про рівень театру. Безумовно, Національний.
Кількість напрямків для обговорення (а вони вище лище тезово заявлені, і точно далеко не всі) свідчить про не лінійне втілення постановки.
І, найголовніше, про виставу є бажання говорити, сперечатися, знаходити все нові й нові грані, і побачити наступний, підскорочений та допричесаний варіант.
Впевнений, саме так воно й буде!
