Киць-киць-киць, моя «Кицюня», або МакДона у ступені «Дикий»
Моє захоплення Мартіном МакДоною вже має цілу свою історію. І кожного разу він з’являвся як Чеширський кіт – окремими фрагментами.
Перший раз це призвище почув в інтерв’ю Костянтина Райкіна. Режисер був у захваті від драматурга, тому йому дуже оперативно перекладали п’єси ірландця.
Потім фрагменти сатиріконівських вистав у запису…
Потім дещо із київських постановок. Першу дію «Однорукого» «Молодого» відмучився, із другої збіг. Режисер (Андрій Білоус) не лишив у виставі нічого від того, заради чого читають, ставлять чи дивляться Мартіна. Тому із переглядом решти поставлених за МакДоною вистав вирішив не квапитися. Хіба що хто дуже рекомендуватиме…
Аж раптом – нове проявлення Чеширського кота – мініфестиваль Британської драми, де з 12 ескізів – три – за МакДоною, а два із них ще й за «Лейтенантом з острова Інішмор». Навіть маленькі фрагменти, показані поряд, на одній сцені, дають нагоду переконатися усім, включно із членами журі, глядачами та авторами вистав, що тяп-ляп-постановки вже починають не спрацьовувати, особливо у категорії комерційних проектів.
Саме тому вистава без режисерського вирішення режисерки Богдани Орлеанової та Театру «Актор» так і лишилося у зачатку, а ескіз Максима Голенко і «Дикого театру» British Сouncil профінансувала.
На «Дику» «Кицюню» наполегливо радив би йти вже після ознайомлення із текстом п’єси. І аргументів на цю користь більше ніж досить. По-перше, буде нагода для себе визначитися, чи вистачає внутрішніх сил на сприйняття настільки концентрованої реальності. По-друге, буде нагода адаптуватися до засилля обґрунтовано ненормативної лексики. І по-третє, просто не лишайте себе задоволення двічи кайфонути від однієї п’єси!
Із п’єси, власне, і почну. Точніше, із адаптації.
У перекладі Іллі Пелюка та сценічної версії режисера, ірландська історія дуже органічно імплементується у карпатське село. І мова більше не про оригінальність такого прийому, а саме про якісну роботу, приправлену актуальними (майже новосними) персонами та подіями. Дійство на сцені автоматично набуває актуальності, та ще більшої гостроти.
Гострота і у кожному із акторів. На сцені представники десятка театрів, які працюють на спільну справу. А багато хто з них, навіть, кладе на це життя свого сценічного персонажа. Кожен із героїв ґрунтовно пропрацьований, й захват від того ще більший, коли бачиш той об’єм крізь призму похідного драматургічного тексту. Соло на баяні від Донні (Олександр Ярема), картаві скоромовки від Дейві (Дмитро Вівчарюк), надривний вокал від Мері (Лілія Цвелікова)… Кожен персонаж, чи то із відшибленістю, чи із жалюгідністю, чи відмороженістю – ансамбль дуже вправних акторських робіт.
Режисер напіддав Мартіну в усіх напрямках. А на додачу ще й рушником обмотав, та на іконне місце призначив. Ото по макдонівськи! Перебуваючи увесь час прямо на сцені, «автор» насолоджується тим що написав, а ще більше, що режисер поставив. Вийшла цільна, гарно збита до купи сценічна історія, яка починається на високій ноті, а з кожною новою сценою й взагалі виходить у стратосферу. Антракт хвилин у 15 дає коротку перерву на те, щоб перевести трішки дух, після чого фінально розмазує другою дією.
Це той момент, коли доречно й смачно майже усе, навіть, якщо це відбірний мат, купа трупів чи фонтан кровяки із свіжевідрізаної кінцівки. Використати слово «Майже» примушує той самий режисер, котофілія якого, певно, й підвела. Бо як ще можна пояснити злитий фінал? Чучело кицька – від похідної події, яка стає каталізатором усього каскаду збігів обставин, калюж крові та гори трупів. Але мімімішність перемагає у драматурга, і режисера. А бажання цю мімімішність закріпити – додає ложку дьогтю у кицюнячу бочку, адже із появою живої кицьки вистава переходить в «У світі тварин» з Миколою Дроздовим. Благо, це вже самий фінал, і жанрові стрибки у цілому на емоційне сприйняття не вплинули. Чи це така моя спроба виправдати недодержаність жанру?
Хоча, буду відвертим, задоволення отримав колосальне. І дуже видно, що кайфують і самі учасники вистави. «Кицюня» – вистава-дитина, яка була бажаною та народилася у любові. А на лужі крові ніхто просто не звернув уваги…
