«Ідіот» Національної драми. Частина 2. Режисерськи (не)рішення
Попереднім розлогим постом зійшов на вершину театральної піраміди, та, сподіваюсь, представив викладку очікувань, з якими переглядаю ту чи іншу виставу, відвідую той чи інший театр, особливо, якщо він Національний.
Щоб було одразу зрозуміло – шорт-тексту не вийде – формат ані Федора Михайловича, ані Юрія Дмитровича не дозволяють.
Для поборників лаконічності, єдине, що можу запропонувати – власну репліку одразу після перегляду вистави:
Формула приємного враження від Одинокого «Ідіот»
1. Дивимся першу дію
2. Виходимо в антракті
3.1. Якщо сюжет відомий - ходімо у своїх справах
3.2. Якщо не читали - входимо до зали близько 22:30 - не раніше (3/4 другої дії - повне непорозуміння та пуста трата часу)
Успіх!
Тепер про усе більш детально…
«Ідіот» – не «Памела» – по ньому сторінкам п’єси рівними шажками не побігаєш. По-перше – питання інсценізації, напряму пов’язано з тим, ЩО і ПРО ЩО намагається говорити режисер крізь автора. Адже мови про пряме перенесення позамежного за обсягом твору не йде – саме тому і вирішується наріжне питання – які лінії в фокусі, а які поза ним.
Трійко ключових персонажів – Мишкін-Барашкова-Рогожин – частіше за все у відомих втіленнях (як театральних, так і кінематографічних) присутні у домінуючому обсязі. Але ними діло не обмежується – навколишній контекст і формує той фон, на тлі якого наближається неминуча трагедія. І чого в той театральний коктейль додавити – сімейних скелетів з шафи Епанчиних, закоцюрбленість Іволгіних, блазнюватість Фердищенка, хтивість Тоцького або низкість Лєбєдева… Що стане тим балансом між пієтетом до літературної основи, втриманням уваги, та надзавданням Національного театру?
Франківська інсценізація, за винятком кількох досить дивно приліплених епізодів, дуже нагадує версію Діни Шварц, яка лежить в основі постановки ленінградського ВДТ ім. Горького. Різниця між структурною та розструктурованою версією, в тих самих доданих у фокус лініями, які незрозумілим чином з’явилися на сцені театру Франка.
Перша дія, чітка і зрозуміла, темпоритмічна та дієва. І хоча в антракті перебуваєш під владою непорозуміння, про що саме говорить режисер з глядачем, але чітко сподіваєшся на відповідь у другій дії – адже усе до того начебто веде. І друга дія, як дріб’язкова решта, золотий злиток поміняний на мідяки. Фокус збитий на відставного генерала, брехуна та забулдигу Ардаліона Олександровича Іволгіна, неймовірна пробуксовка стається в історії з викраденими грошима, розмазується відверто вставними концертними номерами, після яких нагнати втраченого вистава вже не в силах. А відсутність зробленого фіналу і взагалі перекреслює усі позитивні враження, отримані від першої частини.
Чому так сталося?
Погадавши на кавовій гущі, можна накидати кілька варіантів.
1) Не по Савці свитка
Вдихнути Достоєвського вдалося, ще й на розпушеному драматургічному підгрунті з ВДТ. А от щоб видихнути…
«Воля волей, если сил невпроворот, – а я увлекся: Я на десять тыщ рванул, как на пятьсот – и спекся! Подвела меня – ведь я предупреждал! – дыхалка: Пробежал всего два круга – и упал, – а жалко!»
2) Одвічна драма про згаяний час
У відеосюжеті напередодні прем’єри пролунали слова, які наперед надавали б ілюзію виправдання – часу нам не вистачило, перший прогон на здачі, п’яте, десяте…
Ці розмови на користь знедолених окрім сміху мало що викликають
От прям уявляю, коли запускають самоліт, і головний конструктор надихає пасажирів, які придбали квитки на перший політ, що часу було обмаль, тому не всі гайки вони там докрутили, а часу на роботи у хвостовому відсіку та на друге крило й взагалі не вистачило. Тому будемо летіти «на честном слове и на одном крыле».
Особисто для мене лишається великою загадкою – чому мистецька галузь дозволяє собі видавати подібний напівфабрикат, а глядачі-споживачі це ковтають як так і має бути? Цікаво, чи будуть вони в аналогічному випадку гризти недосмажений стейк, чи кататися на велосипеді без гальм?
3) Втрата цікавості до проекту
Знов-таки цілком можливий варіант, коли і запал є, і натхнення…
«Бывает, проснешься как птица – крылатой пружиной на взводе! И хочется жить и трудиться Но к завтраку это проходит!»
Тож, цілком можливо, що друга дія й припала на «сніданковий» період, де натхнення автора й полишило. Тож і головний меседж вистави лишився відсутнім, чи вкрай не очевидним…
Щоб остаточно закрити тему з режисурою:
– пропонований матеріал – величезний плюс;
– пропрацювання основних характерів – фіфті/фіфті (про акторські роботи буде детальніше наступним постом);
– доведення задуму до фіналу – суттєво нижче середнього.
«Ідіот» Національної драми. Частина 3. Сценографія та акторські роботи
