Франківська класика – «Кайдашева сім’я»
Залишатися під враженням поганої вистави («Афінські вечори» Дніпровського академічного театру драми і комедії) довго було неможливо.
Тому, вже за добу відбулася повна «реабілітація» театрального світу в моїй окремо взятій свідомості за допомогою акторів Театру Франка.
Але про все по порядку.
Мав попереднє повідомлення, що того вечора гратиме не перший склад. Угу. Це особливо відчувалося, коли ті сто метрів від метра до входу в театр мене тричі зупинили з питанням щодо зайвого квиточка! І це на ДРУГИЙ СКЛАД!
У залі дійсно не було жодного порожнього місця. Заповнене все! Глядача тягне на цю виставу. І пояснити це можливо шляхом єдиного збору відмінної літературної основи, бездоганної сценографії, тонкого режисерського підходу до постановки і чудової акторської гри! Вийшло бомбезно!
Тепер про кожну складову по кілька слів.
ЛІТЕРАТУРНА ОСНОВА
Шкільні роки. Програма вивчення української літератури. Серед великої кількості випадкових, як на мене, які не становлять великої цінності творів, все-таки зустрічаються справжні діаманти. Один з таких – «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького. Точно пам’ятаю, що читав не хрестоматійне скорочення, а саме повний варіант тексту, реготав над сторінками і неймовірно радів тому, що є в українській літературі є й такі зразки, якими хочеться пишатися. Але то було багато років тому. Хоча, думки свого з приводу гордості «Кайдашевою сім’єю» з тих пір не змінював!
СЦЕНОГРАФІЯ
Жодна з вистав в Театрі Франка для мене не пройшла без захоплення тим, наскільки все на сцені жваво, функціонально, цікаво… І головне – просто. А значить – геніально! Обертання сценічного кола, яке переносить глядача з одного сільського подвір’я в інше, або занурює до ставку. Ця ж конструкція, в залежності від ситуації, виконує роль паркану, через який хлопці стрибають до дівчат, лежанки на печі або місцем масових сільських гулянь! Зуміти об’єднати такі різні дії так майстерно – оплески стоячи!
РЕЖИСУРА
Можна говорити, що «Кайдашеву сім’ю» читав кожен, хто отримав атестат зрілості (адже твір входить до обов’язкової шкільної програми). І кожен в ньому знаходив щось своє. Для одних – це збірка вишуканої народної лайки, для інших – енциклопедія побутового конфлікту, для третіх – можливість подорожі в часі… Режисерові Петру Ільченко вдалося приготувати «блюдо» так, що в ньому є сіль – але на смак не пересолено; і перець – але не переперчено, і ідея збереглася. На неї і зроблений головний упор. Так, можна зіграти «Кайдашеву сім’ю» без мордобою і роздирання груші під завісу. І це блискуче продемонстровано в сценічній версії Театру Франка.
АКТОРСЬКИЙ АНСАМБЛЬ
Абсолютно природним бажанням, після того, як завіса опустилася, – побачити ПЕРШИЙ складу цієї вистави. Можна повторити все те ж, але краще? Або, може бути, тонше? У будь-якому випадку це всього лише припущення до тих пір, поки не вдасться порівняти два враження.
Маленький епізод, якому актор повністю віддався, цілком може порівнюватися з головною роллю. Саме так сталося з Володимиром Абазопуло, який з’явився кілька разів на сцені в образі примари. Але він, однозначно став фаворитом цієї вистави. Хоча, зараз написав і подумав, чи можна кого-небудь з акторського складу винести за фаворітскіе дужки? Та нікого! Дивовижні все без винятку. Бабка Параска і баба Палажка – два образи, які створені для того, щоб відмінні актриси їх відмінно виконали. Акробатичні здібності Мотрі отримували оплески за оплесками. І, звичайно ж, Наталя Сумська в ролі Кайдашихи. Спеціально після закінчення підійшов в холі до її фотографії. Ні, ну як можна так до невпізнання перевтілюватися! А видавати такі фортелі, як це вона робить на сцені – просто глядацьке задоволення.
Але за всіма цими словами щирого захоплення, ховається і ложечка дьогтю. Подібна проблема існує і в інших театрах, але в Івана Франка (на мій погляд) вона найбільш яскраво виражена. Повна відсутність програмок. Невже паперова промисловість у нас так погано працює, що на цьому острівці пам’яті про виставу слід економити?
Так, в холі продають «Театрально-концертний Київ», в якому відзначені актори, зайняті саме в цій постановці. Але яким би зручним і універсальним не був цей бюлетень, програма є програма! І її відсутність – це єдине, в чому можна дорікнути Театру ім. Франка!
