«Баттерфляй» диджиталізується
Якось згодом, коли діло дійде до осмислення театрального буття карантинної епохи, про вистави в інтернет-просторі обов’язково йтиметься набагато детальніше.
Й дарма, що наразі в українському просторі їх буквально по пальцях однієї руки.
Зітхання про єдиний з можливих театрів – традиційний – все ще чуються то тут то там. Й основними провідниками цієї думки здебільшого є ті, хто у повсякденні оцифровується лише за крайньої необхідності, коли вже просто не можливо інакше.
Решта сприймає театральну диджиталізацію опційно – врешті, «традиційний театр» ніхто ховати не збирається. Тому, чого б не скористатися альтернативою за існуючих обставин?
Технології вже давно проникли до театру – плазмо-екрани, проектори, квадрокоптери… Глядачу навіть показують кеїнг відзнятого під час вистави зображення актора, яке у режимі реального часу підставляється на замінений фон. Непоодиноками є зустрічі елементів доповненої театральної реальності.
Ситуація карантинної ізоляції планетарного масштабу поставила театри усього світу перед вибором – «Диференціюйся або помри» (С). Дотаційні інституції можуть собі дозволити певний час постояти на паузі, чого не скажеш про театри на самоокупності та тих, хто спрямовується на поступовий рух уперед.
Проста штука – весь світовий театр з початком карантину опинився абсолютно в рівних стартових умовах, попри можливу різницю шкіл, попереднього досвіду, традицій тощо. Стрибкоподібний розвиток інтернету, технологічні прориви, безмежні можливості програмного забезпечення – все майже однакове для використання. А от хто і як цим користується – досить цікаво спостерігати.
Частина 5 огляду театральної диджиталізації – вийде згодом із повною присвятою інтернет-виставам, й буде проілюстрована палітрою референсів та світових театральних здобутків цього напрямку.
Український простір карантинного періоду відмічено коломийським театром «Соломія», а на весь Київ діло до альтернативних майданчиків своїм виставам є у Центра сучасного мистецтва «ДАХ», «Дикого театру» й театру «Актор» – онлайн моновистава «Жіноче щастя», цифровий театральний серіал «Смута», zoom-вистава «Борщі»…
В «Акторі» спершу експериментували із мережею на основі вже існуючої вистави «Мегери» (її зіграли зі своїх домівок Олексій Вертинський та Артем Ємцов), а 16 червня відважилися на оригінальну постановку – «Містер Баттерфляй» – гейміфікована zoom-вистава.
Цільова театру – студентсько-молодоспеціалістська аудиторія, які подібно до «Актора» останні місяці вимушено провела в інтернеті – від навчання та екзаменів, до офісних завдань та робочих нарад. Тому, сюжетна наживка – zoom-співбесіда на ТОР-посаду – вдалий маркетинговий хід!
Виставу до самої прем’єри огортала таємниця подробиць. Прямо неназиваємим (хоча й прописаним у промоціях) залишалося авторство сюжету, хоча п’єса досить легко вгадується з перших її хвилин (звісно, тими, хто в темі драматургії або театрально/кіношної надивленості). ІМХО, інтрига з таємничістю виправдовується хоча б тим, що подібно «Десяти негренятам» за Агатою Крісті – сприймається органічніше, коли не знати від початку, що вбивця – суддя.
Фільтруючи своє знання драматургії, наприклад, брав участь тільки у тих інтерактивах, які не стосувалися напряму сюжету – адаптована під київське сьогодення історія 2003 року написання, увібрала та концентрувала в собі найгостріші карантинні та соціальні теми. Бінарність очевидного, здавалось, тлумачення вчинка – основна провокація режисерської роботи Слави Жили, якому на власному досвіді довелося відчути й «вітер змін» суспільних настроїв, й полярність трактувань й багато чого ще…
Але ближче до zoom-вистави «Містер Баттерфляй».
Українському театру вочевидь потрібен й такий досвід.
Функціонал кожної ланки творчої команди – в рази збільшується порівняно зі звичним простором сцени. Замало просто відіграти свою репліку – ще необхідно слідкувати за камерою, реагувати на перепади звуку, триматися в кадрі… Й відчуття партнера мають проходити якимись окремим оптоволоконними сполученнями, набагато швидше загального інтернет-з’єднання. Ну й, звісно, задачу з утримування та підвищення градуса сюжету також ніхто не відміняв.
Сам дещо недолюблюю прем’єри, оскільки основна частина «нюансиків» й без мене помічається режисерською командою, й за можливості виправляється та вдосконалюється до наступного ефіру. Цікаво буде, якщо з підвищенням технологічного левелу zoom-вистав «Актора» змінюватиметься й графічно – якщо на прем’єрних заставках стрибав растровий двовимірний спрайт, то вже за кілька ефірів це можуть бути 3D-шні прокачані зображення.
Власне, прем’єра відбулася. Ілюзія збереження сюжету триває (хоча, не думаю, що цільова може перетинатися навіть із тим київським театром, де цей сюжет є у репертуарі. Ще менше вірю у читання ЦА п’єси перед переглядом). Далі справа за опануванням принципово нового для себе сценічного простору, можливо, акторськими спостереженнями за реальними прототипами своїх персонажів та вихід на орбіту можливостей інтернет-вистав.
