Карантинна диджиталізація театру. Частина 5. Формат вистав

До диджитального змісту

У чотирьох попередніх епізодах огляду йшлося про театри, які карантинно продокували формати підтримки комунікації із глядачами, експериментуючи із віртуальним простором.

За межами огляду лишилися театри, які пустилися марафону показу відеоверсій власних вистав. Динаміка така, що й глядацька залученість знижена, та й все більше театрів самі сходять з цієї дистанції.

Тому, говоримо на про театральні «консерви», а про реалізацію цілком оригінального продукту (навіть, якщо іноді це буває й на матеріалі власних вистав).
Тож, які вони, вистави карантинного періоду?

Про адаптацію

Театр має у своєму репертуарі виставу, яку вирішує показати віртуально.

Важливо, що не продемонструвати відеозапис, а саме зіграти інтернет-версію.

Такий досвід має Київський театр «Актор», який запропонував включення Олексія Вертинського та Артема Ємцова з їх власних квартир, заради відтворення репертуарної вистави «Мегери» (реж. Ольга Гаврилюк).

Репертуарний «Коріолан» Red Bull Theater було також зіграно із помешкань акторів. Колектив підійшов до проекту максимально відповідально. Тут увага до найменших дрібничок – від картинки на фоні та акцентів по світлу кожного з виконавців до динамічного веб-монтажу та музично-шумового оформлення.

<не театральний кейс, проте дуже наочний>

Перші невпевнені кроки театру в інтернеті – подібні до поведінки водія-початківця, який зосереджується на чомусь одному, й не бачить картинки в цілому.
З набуттям практичного досвіду водію відкривається не тільки дорога, а ще дорожні знаки, дзеркала заднього огляду, пейзажі навколо, перехожі тощо.
Приблизно такі асоціації із прокачкою технічних можливостей в інтернет-версії зустрічі команди «Володаря кілець» 20 років потому.

Про ретлянсяцію

Інтернет – як ретранслятор постановки – досить вимушений крок для вистав, які готувалися у театральному просторі, але зіткнулися із жорстокою карантинною реальністю.

Вистава «Мене звати…», прем’єру якої вимушено довелося посунути з квітня – це монологи акторів і акторок Дитячої театральної майстерні при Франківському драмтеатрі. Теми, про які відверто говорять підлітки, режисер Олексій Лейбюк, випустив на загал в онлайн форматі.

Віртуально відсвяткував другу річницю свого народження коломийський театр «Соломія» – монодрама «Жіноче щастя» стала десятою прем’єрою колективу у загальному переліку, та першою – в інтернет-форматі. П’єсу литовської авторкм Асі Котляр, поставив режисер з Миколаїва Віктор Смірнов, а зіграла – керівник театру, актриса, мешканка Коломиї Мар’яна Кодіна-Іванович.

GOGOL-Centеr свою нову прем’єру репетирував від початку карантину, й випустив у форматі десктоп-вистави під назвою «Феї». В основі – однойменна постановка 2011 року Давида Бобе та «Сьомої студії», перезібрана та переосмислена режисером Іллею Шагаловим та акторами театру. Тут зібралися нескінченні питання світові, інфантильна рефлексія та ниття мілленіалов в епоху загальної ізоляції.

Гамбургський театр «Талія» в рамках digital-проекту The Rest is Missing («Решта відсутня») придумали та втілили вистави за мотивами «Марії Стюарт» та «Вільгельмом Теллем» за участі акторів, але без глядачів. Хоча, не зовсім без глядачів. Цю роль зіграв Йозеф Остендорф – із келихом шампанського, із театральними покашлюваннями та недоречно рінгтонячим мобільником.

Про оригінальний інтернет-контент

Відпочатку вистави для інтернету – основне поле театральної діяльності.

В українському просторі zoom-вистави грає «Дикий театр» – «Борщі» Олексій Доричевський поставив за п’єсою «Весілля обов’язкове» Вєсти Гунченко.

Є свій цифровий театральний серіал «Смута» Центру сучасного мистецтва «Дах».

Практика zoom-постановок поширена й світом.

Майстерня Петра Фоменка зіграла zoom-п’єсу «Обрати троїх» Дмитра Данілова

Компанія бродвейськіх акторів на регулярній основі грають п’єси у проекті #PlaysInTheHouse

Нетривіально виглядають спроби актуалізації відомих текстів до існуючих zoom-реалій.

Режисер Владислав Насташев зупинив свій вибір на п’єсі «Черновик» Сергія Уханова. Дію перенесено до простору zoom-конференції, на яку запрошуються й глядачі. Загалом п’єса Уханова складається зі світу дивних фантазій та спогадів про минуле життя.

Відправна точка прем’єрної вистави театру «Актор» став сюжет «Методу Гронхольма» Жорди Гольсерана, до якого додалися реальні карантинні події та дописи Ярослави Гресь. Вистава «Містер Баттерфляй» у постановці Слави Жили вийшла в інтернет-форматі із глядацьким інтерактивом (детальніше про прем’єру – тут).

Про футурологію

Ну й, звісно, як і належить театру, існують спроби зазирнути у майбутнє.

Дія п’єси «Шлюб» Асі Волошиної розгортається у 2035 році, коли наслідки епідемії коронавирусу світом подолані. Проте, зміни незворотні – закохані ностальгічно влаштовують побачення в zoom, де згадують початок своїх стосунків, намагаються переосмислити минуле, щоб розв’язати тривалі вузли.

Вистава створена режисером Семеном Олександрівським (засновник та керівник Pop-up театру). В концепції – можливість глядачам переміститися у майбутнє, почути діалоги за 15 років, та ймовірно навіть втрутитися до тієї розмови.

Про анонси

Формати інтернет-театру стають все різноманітнішими та вигадливішими.

Наприклад, ізоляційна тема зрезонувала у режисера Михайла Патласова із «Перетворенням» Франца Кафки. Пробна версія вистави анонсована кінцем червня на Google Store. Глядачеві обіцяють проникнення у свідомість головного героя, а спеціальний додаток трансформуватиме кімнату через камеру смартфона у такий спосіб, як би її міг побачити перетворений Грегор Замза.

Перетворимося – побачимо…

Наступного разу говоритимемо про музику та ляльок…