«Оскароносні» «Оскари»

Ну і тепер спокійненько за учорашнє головне театральне київське дійство пара слів.

В понеділок, після Дня театру, відбулася церемонія нагородження премією «Київська пектораль». Відчуття подвійне – перелік лауреатів – за більшістю своєю, гуд; а все, що відбувалося на кону Музичного театру – ще й як не гуд…

Тепер з подробицями…

Почати варто заздалегідь. Працівники PR-служб всього світу з непритомністю очікують на слушну подію, завдячуючи якій була б можливість опинитися у центрі уваги, або хоча б поряд. Згадувати в такому контексті кінопремії на кшталт «Оскару» – заборонений прийом, і все ж таки… Кожний якомога більше намагається проанонсуватися, зібрати врожай з гостей, прихильників та преси… Про «Пектораль» не видно й не чутно було не напередодні, ані після (за винятком заздалегідь підготованої статті пана Кужельного).

Результат – сумуюча червона доріжка на Подолі і малесенький зал, який доволі без проблем розмістив всіх охочих до перегляду головної театральної події. Тобто, самий театральний проект міста не в змозі самостійно зрежисирувати свою головну подію в свій найголовніший день. Так виявляється?

Окрема сторінка потрясіння – конферанс та проміжні/допоміжні номери, вставні виступи. Весь цей гармидер пройшов під гаслом «Не стреляйте в пианиста, он играет, как умеет». Напевно, зайве було б що небудь писати, тому що ситуація один-в-один з церемонією «Оскар» 2011 року, з лаконічною цитатою за посиланням. Одна різниця – ті хоча б в статичних моментах виглядали по-голлівудському…

Окремо маю намір пошуку логіки у порядку оголошення категорій, які нагороджувалися. Можливо, то виключно мої особисті забаганки, але починати церемонію з найголовнішої номінації – це щось на кшталт «А вбивця – суддя!» на початку роману. Напевно, у словнику укладачів сценарію сторінка з терміном «інтрига» була знешкоджена… Хоча, більш доречним здається версія, що й сценарію ніякого не було – оголошували саме так, як ведеться довідкова публікація – від найголовніших до останніх…

Що до номерів – то шановні, всі хто вважають режисерську професію найнепотрібнішою – ласкаво запрошую не катування мистецтвом з подібними номерами. Одноманітне дійство під умовною назвою «Брейкери з Хрещатика» вихід за виходом доводили що еклектика без режисури – найвеличезне марнотратство часу й ще більший емоційний подразник. Про що сей вислів. Безумовно, кожен жанр має право на існування, але найголовніше – він має бути доречним і своєчасним. Броунівський рух по сцені з типовими стрибками, що повторювалися від номеру до номеру наводили вселенський сум такого примітивізму та підкреслювало очевидну відсутності смаку тих, хто взяв на себе гріх назватися режисером цього масового злочину.

Тішила хіба що хореограф та диригент під прожектором на балконі. Навіть соромно про таке писати, але це було напрочуд яскравим моментом в цілковитім мороці настільки «концептуального» підходу.

І завершуючи блок всіляких негараздів варто зауважити несамовиту передбачливість технічної групи (якщо вона мала місце бути взагалі) щодо елементарної можливості доступу лауреатів на сцену, а потім назад. Вся річ в тому, що перетнути глядачів першого ряду було просто нереально. Тому щасливчики з того самого ряду були у захваті від рівня вшанування, який вони виявляли до лауреатів, кожного разу стоячи пропускаючи тих до заповітної статуетки. Напевно, також вдалий режисерський задум:-)

З пересічним завершено. Тепер про головне, задля чого всі зібралися – розподілення відзнак за досягнення в театральній царині. Список номінантів ще і ще раз оголює відверту халатність академічних театрів щодо пробудження вогника таланту у своїх постановках, не кажучи вже про привертання уваги театральної спільноти до власних постановок. «Ми настільки академічні, що заносьте нам нагороди прямо до театру». Тому на тлі розкладення важковиків досить впевнено виглядає тріумф муніципального театру ляльок – з шести номінацій чотири завершилися перемогою. Та ще які! Крім кращої дитячої вистави в добуток лялькарів пішли такі номінації як краща сценографія, кращий режисер та КРАЩА ДРАМАТИЧНА ВИСТАВА!!!

Чесно, дуже хочеться почитати коментарі всіх номінантів, які такими і залишилися. Чи мають вони пояснення своїй поразці? І як на мене, закономірній поразці. Так, всіх номінованих спектаклів подивитися змоги не було. Але про помітність саме робіт театру ляльок особисто від мене були публікації, відгуки, рецензії… «Оскар» і «Слоненя» – це ті самі вистави які в київському театральному болоті є тими самими порушниками зашкарублої тиші…

Про радощі від отриманих театральні «Оскари» красномовно говорить стрічка фейсбука. Немає діла до нагород колективу театру опери та балету для дітей та юнацтва… Стримана публікація на сторінці театрі Франка та Молодого…

Дружній пост на сторінці Театру на Подолі…

Радісні та емоційні пости у Золотих воріт та Театру на лівому березі…

Та вельми втаємничений пост на сторінці головного тріумфатора – англомовна новина на цілком україномовній сторінці театру… Чи то вони таким чином привіт Кіплінгу передають, письменнику, за твором якого створено «Кращу виставу для дітей»?

І наостанок про символічність назв і подій. Вже давно не є великою оригінальністю називати будь-яку нагороду «Оскаром» (багато хто з журналістів досить регулярно використовує цей штамп в публікаціях про Пектораль у тому числі). А цього року «Оскарами» на церемонії (рука не повертається до слова «урочистої») «Київської пекторалі» нагороджено одразу два «Оскари» – один «Оскар» Держипільського як «Подія року», та інший «Оскар» Урицького як «Краща режисерська робота та «Краща драматична вистава».

Всіх, хто ще за яких-небудь обставин не мав нагоди подивитися кращі вистави року нагадую, що цього разу це точно варто зробити!