Фестиваль-премія GRA. Відкриті питання

Рік 2018-й безумовно стане ключовим в історії українського театру. Масштаби того, що відбулося стануть зрозумілішими згодом, але очевидно – монолітні та малорухомі плити почали рухатися…

Одна з фундаментальних подій – проведення першого Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA». Вперше за часів Незалежності українська театральна спільнота це зробила! Початок покладено – з’явилася точка відліку, з якою тепер можна порівнювати напрямки та вектори подальшого руху.

Політична воля Голови, та врешті НСТДУ, яке помітно запрацювало, зробили те, про необхідність чого так довго йшлося. Надзвичайно вдячний і оргкомітету фестивалю і спілці!

Крім того, фестиваль-конкурс поміж ділом очертив сучасний стан українського театру, який маємо на сьогодні. Зібралася навіть ціла колекція (все, що буде нижче – це спроба структурованого викладення тих спостережень, які спостерігав протягом шести фестивальних днів).

1. ПРИМІЩЕННЯ ТА ТЕХНІЧНЕ ОЗДОБЛЕННЯ

Українська театральна столиця не готова до прийняття гастролюючих театрів.
Мені менше знайома ситуація на сцені та за лаштунками. Але стан глядацької зали, можливості сцени, субтитрування чи аудісупровід вистав – це ті зони майбутнього зростання, з якими є де працювати.

Окремий сум – відсутність приміщень для музичних постановок. Закладеного звучання, приміром, барокової опери розчути не вдалося.

2. КОМПЛЕКС МЕНШОВАРТОСТІ

Для встановлення ватерлінії з якості театрального продукту українському театру знадобився десант виключно міжнародного журі.
Суттєва відмінність – не міжнародний склад – а цілковите відсторонення українського експертного складу від роботи журі.
Дуже красномовний вчинок!
І так, це соломонове рішення в існуючих обставинах.

3. РОЗ’ЄДНАНІСТЬ

Відсутність внутрішньоцехової згуртованості зіграло злий жарт з першою премію.
Замість того, щоб гуртом зробити лялечку з такої нової, знакової події, театральне середовище перетворилося на противоборні табори.

Одним не вистачає окремих номінацій, у інших бракне формальності із поданням заявки, а інша частина продовжує відпрацьовані анахронічні засоби просування посередностей та формальне, а не реальне карбування своїх псевдоуспіхів.

Люди, які самі доносять своїми виставами прописні істини, перетворилися на своїх же персонажів з басні «Лебідь, Щука і Рак». А стан пошарпаного візочка українського театру такий, що кожні ті чвари на ньому відбиваються.

4. ЕКСПЕРТНІСТЬ

Найвеличезніший дисонанс між текстами експертів про вистави та самими виставами.
У певних випадках – просто до шокового стану.

Що це?
Справжня картина світу української критики, кон’юнктура, закостенілість?

5. ЄДИНИЙ ІНФОРМАЦІЙНИЙ ПРОСТІР

Відсутність єдиної театральної «Кінобази» в котрий раз робить можливим спроби інформаційної інсинуації. Приклади «додавання» собі звань та регалій – пройдений етап. Цьогоріч зафіксовано спроби дораховування театрального віку до ювілейної дати. А в рамках фестивалю – протягування під видом свіжини виставу 20-річної давнини.

6. ТЕАТРАЛЬНИЙ БРЕНДИНГ

Більшість театрів продовжує своє існування в умовах монополізму, коли не має жодного значення ані назва, ані репертуар – все рівно прийдуть до Театру.

Обличчя театру, ідентифікація вистави, маркетингові складові, SMM, чи бодай ПОДІЯ у фейсбуку – для багатьох конкурсантів це цілковита terra incognita.

І на фоні усього цього:

• Фестиваль відбувся
• Фестиваль має власну айдентику, візуально впізнаваний, навіть певний продакшн… Тож, має досить переконливе підґрунтя для суттєвого якісного ривку на другій премії
• На фестивалі працюють чудові люди, які займаються тією справою, яку люблять

Дуже круто та низький уклін!

PS. Наступним текстом – про свій персональний рейтинг переможців