Фестиваль-премія GRA 2019. Екзитпул. Частина 2
Перша частина огляду тут.
Продовжуємо…
Найкраща музична вистава
Номінанти:
- «Орфей і Еврідіка» (Одеський національний академічний театр опери та балету)
- «Скрипаль на даху» (Київський національний академічний театр оперети)
Продовжується лінія з адаптацією сценічного простору під приїжджу виставу та більш вигідне положення театру, який грає в рідних стінах. Хоча, обидва конкурсанта грали на одній і тій самій сцені Театру оперети.
Одесити змушені були йти на жертви сценографічні, чим у певний спосіб руйнували внутрішню хореографію вистави. Хоча, номінація більше музична.
Те, що видавав оркестр – справжня насолода слуху. Пошуки сучасного трактування давньогрецького міфу – також нетривіальне. І хоча досить бентежить розділення Орфея на буратіно-центричний вокал та гутаперчиву пластику (на відміну від цільної Еврідіки), світ крізь VR-окуляри візуально приємно слухати та бачити.
«Скрипаль на даху» – єдина вистава, фіналу якої було не змога дочекатися – залишив глядацьку залу в антракті. Нічого із собою не можу вдіяти – дивитися безрежисурні постановки – не моє.
Здавалося, все в наявності – чудове лібрето, блискуча музика, круті актори… Цьому набору ще б режисера!… Естетика постановки тяжіє до минулого сторіччя, зі стиковим монтажем окремих сцен, паузами-провисами між ними, невиправданими входами-заходами акторів на/зі сцени, масовки а-ля «Голубой огонек» на Шаболовці, бездієва сценографія тощо…
З іншого боку – не подобається картинка – закрий очі, й насолоджуйся музичним матеріалом – номінація музична. І тут не вийшло! З одного боку заважав такий-собі український переклад, а з іншої – головний хіт мюзиклу «Lehaim!», який вульгарно переходить в нарочито проросійське «За ваше здоровье». Тут і прийшло розуміння, що уявлення про смак у нас діаметрально протилежні.
ІМХО, переможець в номінації – вистава «Орфей і Еврідіка» (Одеський національний академічний театр опери та балету), хоча враження вона, чесно кажучи, на справила.
Найкраща хореографічна/балетна/пластична вистава
Номінанти:
- «Правда під маскою» (балети «Пульчинелла» та «Весна священна») (Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької)
- «Спляча красуня» (Київ модерн-балет)
Вистава «Правда під маскою» найбільше вразила та захопила своєю програмкою! Прекрасний окремий продукт – із дизайном, широким діапазоном контенту, неймовірною концепцією балетів на музику Ігоря Стравінського…
Єдине, що або програмка (направду, окремий журнал) до якоїсь іншої вистави, або автор текстів із постановником мали різне на увазі…
Основний момент – до заявленого позиціонування – «модерний балет». Представлене на сцені (в першому більше, в другому – менше) – школа послідовного виконання набору рухів із різним ступенем синхронності. З можернового – спідня білизна, в якій танцюють виконавці.
Балет «Пульчинелла» наштовхує на питання доцільності розкриття питань взаємин в ситуації, коли герой нарцисичен, флегматичен та взагалі не про маскулінність.
Балет «Весна священна» за рахунок музичної експресивності та більш потужного чоловічого у головного виконавця – виглядає переконливіше, хоча загального враження хореографія не справляє.
Інша справа – оркестр. По-перше – чарівне звучання, а по-друге – яскраві поокремі виконавці – барабанщик у «Весні священній» повністю перехопив увагу зі сцени. Він був переконливим! Але номінація хореографічна, тому…
Враження, що Київ модерн-балет – найбільш пристосований для конкурсних та фестивальних показів колектив. Вистави від початку ставляться так, щоб бути органічно адаптованими до сценічних просторів України та закордону. Та й продукт свідомо експортного гатунку.
Вистава має дивувати вибагливого глядача, не дивлячись на надвідомість сюжету. Інакше – який сенс? Постановча група звертається не до причесаної цнотливої казочки, а до середньовічного оригіналу. При тому, вистава не стає 18+, адже втілення таке, що кожен вік зчитує той шар, який турботливо для нього приготовано режисером.
Вистава яскрава, направду модерна та багатошарова. Тут і реставрований середньовічний фольклор, й історичні аналогії (відповідний огляд від Людмили Семенюк), й енциклопедія сексології (під різним соусом подані кілька домінуючих «-філій»)… І це ще далеко не повний перелік.
І, безумовно, втілення. Задум, сценографія, пропрацювання образів виконавців першої та (що досить рідко зустрічається) другої лінії… Безкінечні режисерські вигадки – коли сюжетність відома, а від реалізації не відірватися… Органічне поєднання театральних жанрів – балет зустрічається із театром ляльок. До того ще рівень виконавчої майстерності, костюми, світло, блискучий тонкий гумор… Все це разом робить виставу високорівневою за всіма показниками!
ІМХО, переможець в номінації – безальтернативно вистава «Спляча красуня» (Київ модерн-балет).
