Фестиваль-премія GRA 2019. Екзитпул. Частина 1
Підходів до II Всеукраїнського театрального фестивалю-премії GRA буде щонайменше два.
Про відчутні та наочні маркери зрослання, про вузькі місця та бюрократичні нюанси (умовності регламенту та визначення прем’єрних дат) – все це згодом, після систематизації та опрацювання.
Сьогодні – відкривається головна інтрига із переможцями шести конкурсних номінацій.
«Театральна риболовля» публікує власний (звісно, цілком суб’єктивний) розподіл із коротким фестивальним оглядом.
Ісак Бабель про старого Ейхбаума писав, що той мав «шістдесят дойних корів без однієї». Приблизно так і у мене сталося. В рамках конкурсу було переглядуто дванадцять вистав без однієї. З цієї категорії і почну.
Найкраща пошуково-експериментальна вистава
Номінанти:
- «Баби Бабеля» (Одеський обласний театр ляльок)
- «Світ у горіховій шкаралупі» (Київський академічний театр на Печерську)
Власне, на ранковий суботній показ Гокінга і не потрапив.
На момент творчої заявки в рамках Мініфестивалю британської драми це було заворожуюче-цікаво, на момент випуску вистави – сумнувато-сирувато. Судячи з відеоверсії Open Theatre вистава підросла та зміцніла… Але у якому вигляді вона постала перед членами журі – сказати не можу.
З очевидного – 100% відповідність заявленій номінації – це ПОШУК, це ЕКСПЕРИМЕНТ!
Вивести Гокінга в театральний простір – це круто само по собі. Далі постають питання до режисури і таке інше… Але відповідність очевидна.
«Баби»…
І цю виставу мав задоволення бачити до премії…
І саме тому фестивальний показ вважаю безповоротно знищеним.
Якщо в двох словах, то Євген Корняг поставив потужну режисерську виставу виходячи з максимальних можливостей акторського складу Одеського театру ляльок. Так, вони зірок з неба не хапають, але в запропонованих обставинах, з потрясними режисерськими знахідками та філігранно вибудовоною «кардіограмою вистави» – це неймовірно, гомерично смішно та атмосферно.
Було…
На іншому показі…
В іншому театральному просторі…
Вистава починається інтермедією – глядачі займають свої місця під «підготовче» існування акторок на сцені. Це тонкий ефект, який вибудовується та досягається вручну. І переривати його – це крах! А ще й на 40 хвилин…
Щоб відчути, про що йдеться, спробуйте естрадну мініатюру про «Раків вчора про три, а сьогодні по п’ять» почати дивитися з середини. А ще страшніше, коли цю мініатюру розірвати на «терміновий випуск новин»…
Неймовірно шкода знищеного епізоду з підпалом поліцейського відділку. Показану «петросянщину» режисер не ставив, а виконували її далеко не «аркадіїрайкіни»… Про це готую окрему замальовку під назвою «Краще курити, ніж говорити».
Тож, блискучу виставу «Баби Бабеля» треба дивитися в режисерській версії і, бажано в рідному просторі. А знаходження вистави театру ляльок з акторами живого плану в номінації експеримент – в цілому дивне. Так, це якісний театральний продукт, неймовірний вечір, але менше всього експеримент.
ІМХО, переможець в номінації – вистава «Світ у горіховій шкаралупі» (Київський академічний театр на Печерську)
А позаконкурсний мій фаворит – безумовно «Баби»!
Найкраща вистава для дітей
Номінанти:
- «Король Дроздобород» (Київський муніципальний академічний театр опери та балету для дітей та юнацтва)
- «Пливе човен, казок повен» (Рівненський академічний обласний театр ляльок)
Номінація дитячих вистав другий рік поспіль просто голосить про проблеми в задоволенні потреб дитячого репертуару. Вистави ніби-то є, а показати – немає. Навіть в лонг-листі категорії – всього три номінанти…
«Король Дроздобород» здивував…
Кажете, оригінальний музичний матеріал? Щонайменше кілька разів протягом вистави продовжував музичну фразу текстами з совкових пісень (естетика здебільшого також радянська).
Вибух кольорів на сцені, де розфарбовані актори зливаються з розфарбованими декораціями, серед яких не віднайти нікого – досить умовне задоволення. Проковтані колоритні персонажі (якщо не вичитати з програмки графа Жирафа, барона Барана і князя Карася – то знайти їх у виставі майже неможливо, не говорячи про відсутність їх присутності).
Окремі питання до логіки костюму. Одна королівська родина розодягнена «во всё лучшее сразу», а Дроздобород швидше схожий на майстра з СТО (в моменти, коли з ременем та з розпахнутою футболкой – Супермен). Так, рішення зробити жебрака Бобом Марлі – оригінальне. Проте, режисерські не реалізоване – в дії цього підкріплення немає, тому й передчуття досить швидко сходять на нівець.
І щодо складу виконавців. На ролях заявлені по три людини. І саме чомусь на конкурсному показі були частково голоси, які не прорізали відстань оркестрової ями, та/або існували в досить у статичний та неприродній спосіб на сцені.
Зі смаком у виставі «Пливе човен, казок повен» рівненських лялькарів – все гаразд. Переконливе сценографічне вирішення вистави! Візуальна простота та безкінечна дієвість – окраса вистави. Частина можливостей режисеркою використовується, частина – поспіхом проходить виставою… Відкритою багатокрапкою лишається титульний ЧОВЕН, який не переходить у фінальну крапку.
Ще більша окраса – бенефісні «полісські баби» – три акторки з вибуховою енергетикою, яка дещо сковується цнотливою режисурою, що є природнім процесом – режисерський дебют – далі буде сміливіше, завзятіше…
На сьогоднішній день вистава є, хіба що вікове сприйняття можна було підкоригувати –текстова домінанта вистави – не для малишні, а для більш старшого віку. Але це точно не конкурсний момент.
ІМХО, переможець в номінації – вистава «Пливе човен, казок повен» (Рівненський академічний обласний театр ляльок). Хоча категорія дитячого театру криком кричить про незадовільнений попит та відсутню пропозицію.
