Травматичне «Вовченятко»
Тепер це стало очевидним – доля вберігала мене у дитинстві від відвідування Криворізького театру ляльок. Велике їй за це СПАСИБІ! Але перетини все ж траплялися, і от що з цього вийшло
Кожного приїзду хрещениці у гості до Києва, намагаюся підібрати столичних цікавинок. Однин з візитів, пам’ятаю, співпав із виставою муніципального театру ляльок «Чому довгий ніс у Слона?», відмічена премією «Київська пектораль». Виставу до того я вже бачив і відповідний текст, із емоціями та прикладами розриву шаблонів, уже був у доробку
У традиційному обговоренні з матір’ю хрещениці, після згадування ТЕАТРУ ЛЯЛЬОК зовсім неочікувано натрапляю на справжній опір. «Ні! Нізащо! Тільки не театр ляльок!» – ось невеличка добірка слів, якими висловлювалася заборона на лялькові відвідени. Але у кожної заборони існують свої першоджерела. Намацати їх вдалося шляхом питань та відповідних уточнень. Причина виявилася у далекому дитинстві із того самого Криворізького театру ляльок. Звісно, що ані вистави, ані режисера ідентифікувати вже було не можливо. Лише емоційна пам’ять закарбувалася на усе життя «Театр ляльок дорівнює дискомфорту та розчаруванню»
Шматок історії про переконання, та зрештою цілковитий дитячий захват від справжньої вистави театру ляльок, прибережу для іншої розповіді. Адже тема безпосередньо про Криворізький театр ляльок, потрапити до якого з того часу стало надважливим завданням – на власні очі впевнитися, чи так усе трагічно, чи вдасться списати ту трамву мистецтвом за давниною
Травма перша. Костюмована
Театр розташовано на другому поверсі ПК «Саксагань», і діточок, що підіймаються сходами, вже зустрічає страховисько у ростовому костюмі. Цього разу у «шкірі» замордованої мавпи, яка не просто стояла опудалом, а ще й присідала біля діточок та намагалася вести із ними діалог. Видовище точно не для слабких нервів
А судячи із матеріалів на сайті театру, художнє керівництво, якщо таке існує, такі жахіття культивують, та усіляких страховисьок використовують частенько, та ще цим і пишаються
Травма друга. Драматургічна
Із п’єсою В. Гольцова «Вовченятко з казкової торби» не знайомий. Але на сцені відбувалося щось за межею здорового глузду. Головний герой – маленьке вовченятко, якого бозна-чого цькує велика чорна ворона – наставляє на шлях справжнього вовка. Прилетить, подзьоба малого, та натравить на якусь пакость – гайда, коняку загризи; або гайда, у людини щось викради… А вовченятко на такі пропозиції замикається у собі та занурюється до фантазій – як би воно було, аби він обернувся зайчиком або левом. До п’єси намішано кілька окремих казок, які дуже ніяково пов’язані одна із одною, а на додачу ще й склеєні у стилістиці «а що у нас там в коморі лишилося» – ні з того, ні з сього переходом виступає танець пари свиней у балетних пачках. Шо у тій казці і до чого так і лишилося глибокою таємницею
Травма третя. Сценографічна
Пошуки настільки «ганчірно-художнього» періоду у театрі ляльок ще варто організувати. Цілковите уявлення піонерського табору із праним-перепраним шматтям матерії, яке розтянуте на задньому плані, та купка кущів, щоб не так лисувато було на сцені. І до того ж, чарівний та надприємний колір. Ім’я людини, яка таке втілила, зазначено на афіші – В. Прокоф’єва
Травма четверта. Режисерська
…або, якщо точніше, АНТИрежисерська. Навіть виходячи із досить сумнівної за якістю п’єси, за наявності притомного режисера, цілком можливо отримати продукт, від якого не буде соромно від першої до останньої хвилини. Але у тому і є основна проблема – людей зі природним смаком не так вже й багато, а вчитися не дуже й хочеться – адже на вистави школярів заганяють і без того. У цілому режисура цілком збігалася із драматургією – за кермом одна й та сама людина – заслужений артист України Віталій Гольцов
Єдине, жалко акторів, які працювали із віддачею. Сумно від іншого – стрибнути вище за відсутню режисуру не вдається. Тож і доводиться бомкати окремими головами та тілами страховинних тваринок на фоні неперевершеної зеленуватої ганчірки
Травма п’ята. Чудо-жіночка
Вона перед глядачами з’явилася двічі. Перед початком, у платочках бабця-із-фільмів-Роу-стайл, із вибаченнями щодо заміни вистави. Текст цілком міг би бути нормальним, аби для спілкування із малечею обрали хоча б когось, хто вміє спілкуватися. У жіночки ніц не виходило, навіть у ті моменти, коли вона гледіла у свій підказовий папірець
Друга її поява – по завершенню. Післе оголошення фіналу вистави, вона тим самим язиком, що заплітається, повідомила про наступну виставу. І тут сталося просто неочикуване
Жіночка оголосила про запрошення на наступну виставу, після чого маленьке хлопча, рочків п’ять, стрибнув із крісла долі, присів, вхопився за спинку попереднього ряду та зі сльозинками на очах промовив «Мамо, мамочко, ми ж завтра сюди не прийдемо, так?»
Коло замкнулося. Дитячі враження більш ніж тридцятирічної давнини чітко пов’язалися із днем сьогоднішнім. Один в один. І, більше ніж впевнений, що років за 20-30 цей хлопчинка так само, почувши словосполучення ТЕАТР ЛЯЛЬОК прийде у стресовий стан та вберігатиме власних діточок від подібної ТРАВМИ МИСТЕЦТВОМ
Театр ляльок – це перша зустріч дитини із чарівним світом театру. І від того, як пройде цей перший раз, буде сформовано ставлення дитини. І мені дуже приємно, що від своєї першої вистави моя хрещениця прийшла у цілковитий захват, та потім ще корегувала упередженість своєї мамці щодо театру ляльок. Але, шановні діячі театрального мистецтва, театральні критики та блогери, члени УНІМА, маленькі та дорослі глядачі, скажіть, будьте ласкаві, допоки ми усі разом будемо травмувати себе і малечу більш ніж посередніми виставами, роботами профнепридатних акторів чи режисерів? Чому похід до театру має бути шляхом на Голгофу, замість справжнього феєричного свята?
Питання, питання, одні питання…
А робота над ТРАВМУВАННЯМ МИСТЕЦТВОМ продовжується у Кривому Розі та Києві, у великих містах та маленьких містечках. Одні роблять що попало, інші мовчать про побачене. А врешті, середня температура по театральній Україні – як на термометрі у перший день весни
PS. 17 березня 2018 року Криворізький театр ляльок приймає участь у фестивалі «Січеславна» та «Надія Січеславни» із виставою «Омельчині фантазії» Із власного бажання його точно не дивитимуся (чого вартує одне лише промо). Але нагода на обговорення відповідності художнього рівня театру – чудова
