Не мудруючи лукаво – «Швейк»
Шлях від театру до публікації до цього моменту проходив досить складний шлях. Спочатку я дивився постановку, ходив деякий час під враженням, що там всередині розумів (наскільки це мені властиво), згодом сідав за комп’ютер, і відразу, без чернеток виводив то, що доступно на цьому ресурсі.
Сьогоднішній випадок – особливий. Як то кажуть, матеріал на злобу дня. «Вранці в газеті – ввечері в куплеті»
Так вже повелося з Нового Року, що всі ключові моменти життя держави дізнаюся з театральних вуст. Про відключення Росією газу – з першосічневого тосту Богдана Ступки, про пробний запуск газу – від Богдана Бенюка…
Але про все по порядку. Театр Івана Франка. «Швейк»
«Антреприза». Це слово у мене викликало довгий час стійке неприйняття. Але «Швейк» в якості антрепризи – це сцена Лесі Українки. А в театрі Франка – це вистава з репертуарного плану. На сцені – двоє: Богдан Бенюк і Анатолій Хостікоєв. Плюс, в одному епізоді – Марія Савка. Дві дії наповнені нестримним глядацьким реготом, проникливими монологами акторів, міркуваннями, місцями геги… Комізм і драматизм нашого сучасного життя під соусом чудової гри двох майстрів сцени… Треба буде переглянути своє ставлення до поняття «антріпріза».
Глядачів в зал запускають за десять хвилин до початку вистави. В цей час бравий солдат вже завмер на своєму посту, у краєчка сцени. Складно-таки йому доводиться… Кожен норовить з ним, завмерлим, сфотографуватися. Благо, ріжки не наставляють, пики не корчать, не лоскочуть. Хоча, може тільки цього разу;-)
Але перша увага до Бенюку в образі Швейка перехоплює Хостікоєв, який в образі шпика з’являється в глядацькій залі, чепляється до глядачів, займає вільні місця, із задоволенням позує перед фотокамерами. Таким чином вистава починається спонтанно прямо в залі.
Ярослав Гашек, розумій він російсько-українську мову, і розбирайся в українських реаліях, неодмінно оцінив би постановку. Є тут пан-отець, який починає свою абсолютно безглузду проповідь словами: «Любі друзі!.. В смісле, дорогі слухачі!..».
В іншому епізоді той самий служитель культу в діалозі заявляє наступне:
Швейк (на пропозицію святого отця випити): Я горілки не пью! Пан-отець (вже з занесеним склянкою): А я вас прокляну...
Сплеск овацій після діалогу:
Поручик Лукаш: Давно хотів у вас запитати, Швейк, чому ви весь час говорите чеською? Швейк: Тому що я – чех!
Але справжній шквал викликав третій тост на іменинах поручика Лукаша, коли Швейк промовив саме своє заповітне бажання:
Швейк: Хай газова труба всегда буде наша!
Традиційно для франківців бездоганна сценографія. До того ж дивовижна гра світла! Дуетом то було справжнє видовище, яке органічно обрамляло акторську гру.
Захват, пишномовні слова, захоплення… Все таке інше. А де ж ложка дьогтю?
Є й таке.
Скажіть, як більш правильно буде сказати: «дупа» або «жопа»? І чи можуть фривольного змісту частівки звучати зі сцени академічного театру? З одного боку – це неприпустиме явище. Але коли це робиться органічно і, що називається, «в тему», врешті-решт, чому б і ні! Адже в реальному житті на кожному розі звучать псевдо-музичні наспіви з відвертим матюччям. І на це абсолютно спокійно реагує обиватель. А тут «міцне слівце» під соусом світла, декорацій і акторів. Так, може бути, слово і не настільки вже й «міцне»…
Та й з програмками якийсь напряг. Розібрали. А нових не надрукували.
Все тече, все змінюється. Але пороки суспільства залишаються незмінними. Повні зали на театральних постановках – це невеличке сподівання на те, що громадський ляпас буде підтриманий небайдужим глядачем. Чи це така послевиставкова фантазія…
