Костюмований «Стодоля»
Зі шкільної лави повелося, що Т.Г. Шевченко крім байдужості не викликав в мені нічого більшого. Якраз на старші класи середньої школи припав пік протистояння, коли на вивчення цієї літературної посередності виділялося три з чотирьох чвертей. Мої твори, всі без винятку, аргументовано доводили, що розтягувати і вивчати Т.Г. на таку кількість навчальних годин немає жодної необхідності! Але зачіпала така моя позиція виключно вчительку літератури. Все інше залишалося на своїх місцях.
Відповідно, при такій «любові» до автора, на виставу за його твором самостійно не міг піти за визначенням. Але ситуація склалася таким чином, що вже сидячи в глядацькій залі на своє запитання щодо предмету сьогоднішнього перегляду, отримую відповідь – «Назар Стодоля». «Чекайте-но», – починаю обурюватися під третій дзвінок і згасаюче світло, – це ж за Шевченком!!!”. Подальші суперечки довелося припинити – почалася перша дія. Все, що відбулося надалі, інакше ніж Силою Мистецтва, і назвати не виходить. Вистава залишила по собі найприємніші враження.
Вражаюче, як в одних випадках можна з геніальною літературної основи зробити посередній спектакль, а в інших – з точністю навпаки. Режисерові-постановнику вистави Юрію Кочевенку вдалося з п’єси витягнути гідне театральне видовище. Тут, до слова, і грошенята від президента Ющенка стали до діла: для вистави було пошито нові костюми (відмінна робота художника з костюмів); в реквізитному відношенні, думається, відбулося поповнення…
З моменту, коли на авансцені з’явився кобзар, і до фінальної трагічної розв’язки, вистава тримає глядацьку увагу. Більш того, викликає щире бажання аплодувати. А витончені і переконливі еротичні сцени Гната Карія та номер з шаблями Стехи викликають щире захоплення. Довершує цілісність сприйняття незмінний пункт захоплення вистав театру Франка – сценографія! Один паралелепіпед, розгорнутий в потрібному ракурсі – виконує роль усіх необхідних для постановки локацій: нічого зайвого – саме необхідне.
Підводячи підсумок, зазначу, що обрана стратегія – дивитися вистави без попереднього уточнення навіть його назви – має свої позитивні сторони, як це сталося у випадку з «Назаром Стодолею». Шкода, що випадок не працює у 100% випадків.
