«Ти робиш із мене Отелло»
Допис на перетині промо одного з київських книжкових магазинів та сьогоднішнього хрещеного Вільяма Джоновича Шекспіра.
Ти – театр!
Театр, як примітна будівля, чи ефірне тіло, яке не вловити, не потрогати.
Театр, як збірний образ із багатьох різних окремих закладів, чи певний і дуже конкретний.
Тож, ти, театр, робиш з мене…
Ти робиш із мене Отелло, коли на сцені актори, які своїми штампами розмазують та розтоптують виставу вщент!
Ти робиш із мене Річарда, коли випускаєш на сцену виставу, у якій режисер навіть не ночував!
Ти робиш із мене Гамлета, коли в чергове доводиться сумніватися у доцільності відвідин тієї чи іншої вистави, ламаючи голову над йти чи не йти.
Ти робиш із мене Шейлока, коли після жахливої постановки конче необхідна така сатисфакція, щоб лишалася можливість остаточно в тобі не розчаруватися.
І, врешті, ти робиш із мене Ромео, коли після багатьох спроб та пошуків вдається віднайти виставу, ладнесеньку та гарненесеньку Джульєтту, у яку закохуюся до нестями, і яка надає крила на новий пошук, нові театральні терзання та завмирання подиху після третього дзвоника.
Ти – театр!
PS. Перелік далеко не повний, тому цілком можливі варіації та продовження.
