Фестиваль-премія GRA. День 3-4
Третя трійка фестивалю-премії GRA.
Барокова опера «Дідона та Еней» (реж. Тамара Трунова, Open Opera) витягла щасливий квиток, та отримала місцем проведення дуже круте приміщення на НСК «Олімпійський». Дуже приємний простір, серед усіх плюсів якого не було хіба що придатності до відповідної акустики. Ну а опера без відповідного саунду – це як прослуховування mp3.
Далі – сумнівність у матеріалі. І при тому, що частина робіт режисера Тамари Трунової – це витягування не самого крутого похідного матеріалу на певний рівень – тут проти неї зіграли ще й виконавці. Тягнути довелося забагато кого. Саме тому вистава окремо розпадається на малюнок режисерського задуму і на ті скромні акторські можливості, які не змогли наблизитися до навмисно не надскладного малюнку ролей. А випадкові та несвоєчасні моменти самолюбовання персонажей ще більше відштовхували акторське від режисерського.
Коротше, ані музики, ані вистави…
Вистава «Коза-Дереза» (реж. Роман Гребенюк, Дніпровський міський театр ляльок) – одне єдине ВЕЛИЧЕЗНЕ ПИТАННЯ – це хтось взагалі бачив перед тим, як представити його на конкурс? Очам боляче дивитися на цю свалку з несмаку, аляповатості, вульгаризму та шароварщини.
Вкрай сумно, що номінантами на звання найкращого досягнення сучасного театрального мистецтва виявляється приклад наляканої режисури, для якої є досягненням перегортання таблички з одного боку на інший, підфанерне розкривання рота та виджигирювання конвульсивних танців сільськовесільного перепою.
Вистава – чергова в численній низці #травмамистецтвом.
Бідні діти!
Вистава «Уявний хворий» (реж. Оксана Дмітрієва, Харківський державний академічний театр ляльок ім. Віктора Афанасьєва) – певна сатисфакція в категорії театрів ляльок – не «Козою» єдиною…
Жива, яскрава, придумкувата, завзята, гомерично смішна та неймовірно точна – усе це і ще багато чого про роботу Харківського театру ляльок. Відточений та відпрацьований, актороцентричний та невгамовний харківський Мольєр вдосталь розрадив київський буденний вечір.
Далі буде…
