«Золотий» «Тато» – крок до телевистави
Чим глибше вдивляєшся в колодязь – тим більше колодязь вдивляється в тебе.
Саме з колодязного епізоду глядач потрапляє у безкінечність перероджень, втрачає зв’язок з реальністю та на кожному діалозі розуміє, що все зрозуміле до того, м’яко кажучи взагалі не зрозуміло. Причому, настільки не зрозуміло, що аж все очевидне без слів.
Історія вистави «Тату, ти мене любив?» (реж. Стас Жирков) – рентген заплуталого людського сподівання на можливість увійти другий раз до тієї самої ріки. Склеїти розбиту чашку. Влізти у дитячі коротеньки шортики… Ну ніяк не хоче вірити людина у неможливість зліпленого розколу черепків, навіть, якщо їх позвозили зі всіх континентів… Архаїка повернення є ілюзією, яку чергове тисячоліття поспіль плекає свідомість людини, яке вчергове розбивається о скелі реальності. Продовження існування знаходиться виключно у площині постійного народження (фізичному та метафізичному), що у кінцевому підсумку – єдина перемога смерті.
Сподіваюсь, що спойлеру до вистави не вийшло, а можливість діалогу з’явиться саме після перегляду репертуарної вистави театру «Золоті ворота», або, хто без змоги побачити виставу саме наживо (що безумовно у пріоритеті) – у відеоверсії цієї вистави, прем’єрний показ та обговорення якої відбулися у рамках міжнародного фестивалю «Retroperspektywy».
Власне, довгий шлях до створення власного інституту відеовистав запущено. Й досвід тих, хто вирішив йти цим шляхом – кейс першопроходців, який розбиратимуть на запчастини як з точки зору досягнень, так і щодо втрачених можливостей.
Й перегляд відеоверсії «Тата» ставить перший пул питань:
- У чому різниця між багатокамерною зйомкою вистави «зі сцени» та створенням телевистави?
- У чому полягають основні загрози одноосібного поєднання режисера-постановника вистави із режисером відеоверсії.
- Використання світла театрального простору та вимоги відеокамери до світла.
- Інструментарій відеопродакшна (який неможливий до використання у театрі), на службі телевистави (що таке фокусна відстань, та як не загубити крупний план).
- Можливості постпродакшну та оптимальний пакет можливості у телевиставі.
Звісно, питання на цьому не завершуються. Більш того, кожне заявлене має мережу розгалужень всередині…
Очевидно одне – розвиток жанру можливий за умови знаходження відповідей бодай на частину з перелічених питань.
Більше театру! Більше жанрів! Більше театральної фіксації!
