Театральний архів в цифрі – реальність 2020-го?
Потрошку, обережненько, мікрокрочками…
При цьому, сегмент українського театру змінюється.
Відбувається це на очах.
Ще 3-5 років тому питання про кількісні дослідження театру викликали сміх, нерозуміння або відвертий подив… А вже сьогодні НСТДУ вважає це за пріоритет своєї роботи.
Але про все поступово.
Український театр такий затхлий зовсім не тому, що відсутні яскраві актори, прогресивні режисери, або вражаючі постановки.
А тому, що НІХТО навіть гадки не має, скільки й кого (чого) у цьому сегменті.
Жовтень 2018 року
В холі Театру на Подолі тоді ще живий «Український театр 2.0» проводить комунікаційну панель «Театр і Критика».
Хід дискусії – максимально безсистемний, модераторка не справлялася ані із запрошеними спікерами, ані з опонентами з зали…
Але не про те…
Мені слово надали вже після багатьох порожніх закидів один одному, накшталт «Про нас не пишуть, бо нема кому» та «Ми не пишемо, бо нема куди» й тому подібне. Слухати то все було хіба що з метою прокачки емпатії.
Так от, коли після всього цього слово дійшло до мене, пам’ятаю, перейшов відразу до питань про основи загального непорозуміння опонентів. «Про що ми тут говоримо, якщо ніхто не знає ані кількості тих, хто пише, ані кількості тих, про кого пишуть». Риторичними залишилися елементарні фундаментальні питання – «Скільки театрів в Україні? У Києві?» тощо.
Довідник галузі – базова складова.
Вже навіть не кажу, про всеможливі дослідження, які (прикладом, у фармацевтиці мають не те що річний, а щоденний характер). А зіткнувшись з «картиною маслом» «Приплыли», стало зрозуміло, що блогерство – блогерством, а намалювати «карту острова» все ж необхідно.
Листопад 2018
Масла в огонь додав I Всеукраїнський театральний фестиваль-премія GRA, у якому змагалися найсвіжіші прем’єри минулого року, при цьому у самий дивний спосіб до переліку фіналістів потрапила вистава 1998 року створення. Інші питання, як експерти не розгледіли вочевидь минулотисячолітню естетику вистави. Але, з іншого боку, де б їм було все те перевірити? А ніде!
Кейс першої ГРИ – далеко не поодинокий. Історія повторилася й під час другої премії GRA… А як вона повторилася під час останньої «Київської пекторалі»…
Тому, до кінця того ж 2018 року я зібрав та виклав у відкритий доступ всю палітра дванадцяти календарних місяців українського театрального життя. Звісно, ніхто не говорив про вичерпність матеріалів. Вочевидь, що нічого подібного із українським театром до того не траплялося.
Грудень 2018
Ще, до слова, варто зупинитися на замовленому «Гільдією незалежних театрів України» так званому дослідженні стану українського театру «Український театр: шлях до себе. Здобутки. Виклики. Проблеми.» (авторська група у складі Сергія Васильєва, Ірини Чужинової, Надії Соколенко, Олени Салати, Оксани Тукалевської та В’ячеслава Жили). Проект вийшов коштом Українського культурного фонду.
Про дивність дослідницької частини говорити почали з моменту оприлюднення – весь блок з табличками та відсоткам – суцільний морок без натяків на походження відправних даних. Й попри всі запити джерел – їх так і не продемонстрували.
Але не про те.
Єдиний практично корисний розділ жовтенької брошури – «Сутінки свободи. Український театр у період 1991 – 2014 років», із театральною хронікою ключових подій по роках з 1991 по 2018 роки. Там, звісно, про детальні огляди не йшлося – самі верхівки – проте черговий дзвіночок про необхідність фундаменту пролунав.
Рік 2019 на порталі «Театральна риболовля» пройшов у режимі онлайн моніторингу театральних прем’єр.
До того, не тільки багатотеатрального Києва, а прем’єр всієї (!!!) України.
Проект тривав 12 місяців.
Річний улов склав 485 вистав.
Й це ще не межа – вже шість місяців поточного року дозбируються та довносяться вистави–«потєряшки».
Великою підмогою ставали матеріали театральної спільноти-агрегатора «Театральна комунікація» – там було й про прем’єри що готуються, й про ті, що вже зустрілися із глядачем. Далі й самі театри та режисери почали інформувати. Проте, левову частину доводилося вишукувати у ручному режимі – через офіційні ресурса, або запити представникам театру.
Тут варто зауважити, що тема єдиної універсальної бази театральних постановок час від часу з’являється у просторі. Іноді, трапляється навіть виконаний перший блок робіт.
Останнє з того, що приходить на згадку – Цифрова база даних вистав від Богдана Головченка, презентацію якої він зробив у червні 2019-го (на сьогоднішній день база є недоступною).
Червень 2020-го.
Національна спілка театральних діячів України анонсує початок роботи зі створення ЦИФРОВОГО ТЕАТРАЛЬНОГО АРХІВУ коштом Українського культурного фонду.
У каталозі УКФ проект проходить як індивідуальний.
Анонс на порталі НДСДУ говорить про наміри архівування вистав театрів України останніх 5 років – з 2015 по 2019.
Загалом, цікаво.
Будь-які висновки робити зарано.
Хоча, викладені вордівські анкети натякають на відсутність електронної зворотньої форми майбутнього порталу, й анонсує збирання допотопним способом (до слова, кураторкою цифрового проекту заявлена доктор мистецтвознавства Ганна Веселовська).
Разом з тим, процеси та зміни викликають певний оптимізм.
Направду, було би пречудово, коли довідник існував окремим проектом, а ресурси «Театральної риболовлі» акцентуватися більше на театральному блогерстві.
