«Театральні міста України». Початок
Проєкту «Театральні міста України» – ОДИН РІК.
14 березня 2020 року вийшов «Одеський часопис», від якого й ведеться літопис.
І, власне кажучи, того передкарантинного дня про окремий проєкт ніхто ще не говорив. З січня на порталі підбивалися підсумки 2019 року – «Театральна література», «Театральні нагороди», «Театральні фестивалі», «Театральні скандали»…
Тож, «Одеський часопис» став логічним продовженням підсумків, який висвітлював внутрішні подробиці одного окремого театрального міста.
Провести екскурсію театральною Одесою взялася журналістка Марія Ситник.
Текст видався насичений власним персональним дотиком до подій та прем’єр, що викладені та сегментовані за театрами. Навіть від назв розділів – повсякденних внутрішньо-одеських – віяло теплом.
Фінальним йшов розділ «ПІДСУМКИ», де авторка пропонувала власний ТОП-10 вистав для театралів в Одесі.
З цього, власне, все й почалося.
Адже країна – велика, кількість театрів – незлічена, перший карантинний локдаун у самому розпалі – чому б і ні?!
Вийде ще пара-тройка подібних оглядів – думалося у березні…
Проте, карантин тривав, а за одним театром тягнувся наступний, за одним містом – ще і ще одне…
Самих лише персоніфікованих театральних екскурсій було три – Одеса із Марією Ситник, Черкаси – із Ольгою Квятковською, Запоріжжя із Віталіною Московцевою та Надією Петренко.
Театральних екскурсоводів в решті міст знайти не вдалося – відсутні вони у маленьких містах, повна розрізненість та клановість унеможливила подібну викладку й у визнаних театральних центрах, таких як Львів, Харків, Чернігів, Франківськ…
Не без того, що по окремих містах знаходилися координатори, які збирали до купи театри міста, а подекуди дотрясували отримання уточнених дат перших показів, чи якої відсутньої афіші.
На моменті, коли вийшов перший десяток часописів, а в роботі на різній стадії готовності було ще щонайменше на стільки, викристалізувалася вже і структура, і проєкт отримав свою назву із позиціонуванням – що ж це, як не ПЕРША ТЕАТРАЛЬНА МАПА УКРАЇНИ!
З того моменту під пильну увагу потрапляли не тільки обласні міста із традиційними муздрамами/драмтеатрами та театрами ляльок по кількості областей, а й районні центри та навіть населені пункти без міського статусу.
Приміром, Кривий Ріг та Кам’янець-Подільський, виходячи з самого лише кількісного показника наявних театрів – вийшли окремими випусками.
Інші парувалися (як Коломия із Калушем), або приставали до обласних «локомотивів» (як Конотоп із Путивлем до Сум). Всі поодинокі театри із готовністю долучатися до проєкту, але не підтримані своїми територіальними сусідами – вийшли єдиним «Омріяним часописом».
Після віртуальної мандрівки Україною – дістався й до столиці.
Якщо, прикладом, висвітлити театральний Львів, Харків або Вінницю можна було у два часописи, то з Києвом такий фокус не проходив. Місто у три півсотні театрів (я це лише з відомого «Театральній риболовлі») потребувало окремого підходу.
Опубліковані 11 епізодів досить умовно посортували театри за розмірами сцени (велика та камерна), та за основними типами (музична, пластична, дитяча, студентська, аматорська сцени). Окремі групи театрів вдалося об’єднати під дахом сценічних майданчиків («Сцена 6», «Центр ім. Леся Курбаса», «Будинок актора»).
Зібрані матеріали лягли в основу низки публікацій у ЗМІ.
Із загального масиву зібраної інформації досить невиликими зусиллями стало можливо робити нішеві виборки – про ситуацію у дитячому театрі робив доповідь на Освітньому мистецькому фестивалі Kurbas.Technologies в рамках круглого столу «Театр для дітей. Тенденції та згуртування».
Театральна «Одіссея» у десять з половиною місяців офіційно завершилася напередодні нового 2021 року.
Кількісні показники завмерли на позначці у 300 театрів з 59 населених пунктів 24 областей України.
А неформально поповнення триває й донині – прокидаються ті театри, запити яким було надіслано півроку тому, або знайомимося із театром, з яким у дивний спосіб до того не перетиналися…
Тому крапки немає – всього лише багатокрапка…
