Оскаженілий березень
Припустимо, пара-тройка скандалів, або яких зашкварів на рік було завжди.
Але, щоб протягом місяця виконати трирічну норму з випадання опадів на голови театральної спільноти – таке ще треба пошукати. Те, що раніше набиралося на підсумковий річний огляд, початком весни 2021 укомплектувалися одним місяцем.
1. Одеський скандал (Євген Лавренчук vs Надія Бабич, Одеська опера)
Зачин одеського епосу свого часу зібрав окремим дописом одразу після завершення першої хвилі.
Детальне викладення – за посиланням.
Розвиток подій триває.
Шевченківський комітет – сама толерантність – на кожному з етапів відбору обирає здобувача, найвіддаленішого як від медійності, від чітко вираженої позиції, і досить опосередковано дотичного до «вагомого внеску у розвиток культури й мистецтва». Одним словом, «La traviata» в числі інших претендентів залишилася лише номінантами Національної премії України імені Тараса Шевченка, поступившись відверто слабкому переможцю – проте, компромісній фігурі.
У Лавренчука добіг третій річний контракт (який, за його власними підсумками, до того двічі подовжувався автоматично). Одеська опера станом на березень 2021 – із в.о. генерального директора (у Надії Бабіч контракт закінчився), без головного режисера та на карантині (анонсоване на 28 березня концертне виконання «Євгена Онегіна» із диригенткою Оксаною Линів вимушено скасовано).
Ну й під кінець місяця «відверто слабкий режисер Лавренчук» (С) – опиняється у переліку тих, кому із триденною затримкою (наказ до Дня театру опубліковано лише 30 березня) присвоєно звання Заслуженого артиста України. В оприлюдненому документі він все ще зазначається головним режисером Одеської опери.
2. Державно-кадрові скандали (вакантні посади директора Департаменту культури КМДА та виконавчого директора УКФ
Кадрові зміни не безпосередньо у театрі, проте в інституціях, які напряму пов’язані.
В кінці лютого дуже раптово залишає свою посаду директорка Департаменту культури КМДА Діана Попова.
Виконувачем обов’язків директора Департаменту стає Сергій Анжияк.
Конкурс на зайняття вакантної посади призначено на 9 квітня.
Ситуація із конкурсом в Українському культурному фонді, навпаки, запередчасно відома – трирічний контракт виконавчої директорки Юлії Федів закінчився. До того завершилася каденція у першого складу наглядової ради (в січні першою хвилею вибухнув скандал із призначенням одіозних членів наглядової, потім – призначення головою наглядової генерального директора – художнього керівника Національного театру ім. Івана Франка Михайла Захаревича).
Друга хвиля скандалу стартувала 10 березня з розслідування новоствореної Спілки концертної індустрії України (СКІУ), яка публікує статтю, в якій звинувачує Український культурний фонд у порушенні власних правил видачі грантів, на що отримує розлогу відповідь УКФ та майже єдиний порив спільноти, яка масово ставить рамочки на аватарки «Довіряю УКФ».
З числа оголошених кандидатів на посаду виконавчого директора УКФ (В’ячеслав Жила, Станіслав Которобай, Леся Миськів, Сергій Міранков, Анастасія Рагімова, Жанна Румко, Юлія Савостіна, Олег Соснов, Юлія Федів, Вікторія Шторм) до самого конкурсу не доходять Вікторія Шторм та Юлія Федів (за день до добору Федів знімає свою кандидатуру з конкурсу).
«Суспільне Культура» організувало публічну дискусію про вибори виконавчого директора УКФ, на якій спостерігається справжній аншлаг – з 10 кандидатів приходить лише один – В’ячеслав Жила спілкується з ведучими та відповідає на питання запрошених експертів у прямому етері.
Але головною вибухівкою стає п’ятигодинна трансляція добору від 24 березня. Жахає майже все – від рівня дискусії літньої частини наглядової ради та вочевидь упереджене ставлення до кандидатів (одних забивають внутрішньокухонними питаннями, іншим голова наглядової ради особисто підносить водичку), до випадковості більшості кандидатів (один не подужав 114 сторінок стратегії Фонду, тому прийшов його переробляти, інша «Вдихає в УКФ філософію інклюзії», ще одна прочитала 18 книжок та прийшла «показати свої фотографії»). Найбільшу кількість голосів – 4 з 9 отримала Анастасія Рагімова, яка добру половину свого часу на доповідь витратила на відверте підлабузнювання (особисто Захаревичу вдячна за вистави, Рибчинському за пісні, а Кирющенку за «Слугу народу» та «Мою прекрасну няню», на якій вона «виросла»). Звісно, за всіма тими дифірамбами розказати про бачення розвитку Фонду було ніколи.
Про «паноптикум на виборах» у 10-хвилинному стрімі розказала Лєна Чиченіна.
Без появи сивини можна було слухати всього кількох доповідачів. Проте, більшості голосів не отримав жоден з претендентів – переможця не визначили, й тепер до 16 квітня триває черговий конкурс на посаду виконавчого директора УКФ.
3. Харківські скандали (Непрохідний директор Сергій Бичко та «Айна, де мої 16,5 тищ»)
В лютому Департамент культури і туризму Харківської обласної державної адміністрації провів «конкурс» (в лапках, оскільки змагання по факту не було) за результатами якого комісія пролонгувала керівні посади музкомедії, театру ляльок ім. Афанасьєва, ім. Шевченка та Пушкіна.
Процедуру затвердження на сесії Харківської облради 11 березня пройшли 3 з 4 директорів – за Сергія Бичка на посаду Харківського державного академічного російського драматичного театру ім. Олександра Пушкіна проголосували 26 депутатів зі 100 присутніх (для порівняння, за Маргариту Сакаян, віддали голоси 88 депутатів, за Ігоря Коваля – 79).
Театр ім. Пушкіна лишився без директора та очікує оголошення нового конкурсу.
Ще одним епіцентром уваги став Харків на перетині скорочування державного фінансування театрів та заяви голови Харківської ОДА Айни Тимчук (на посаді три місяці – з 27 листопада 2020), яка після бюджетної сесії робить медійну заяву про «велику зарплатню» в театрах. На камеру озвучила середню заробітну платню у 16,5 тис. грн на місяць.
Працівники театрів щиро здивувалися тому, як вони «жирують», й 22 березня вийшли на акцію протесту під стіни Харківської ОДА із запитанням «Айна, де мої 16,5 тищ».
Протест отримав своє продовження й до Всесвітнього дня театру, коли 27 березня на майдані Свободи відбувся музичний «Тидищ! Концерт» – до театралів долучилися музиканти («Bud’more», «Dостоевсkий FM», Олег Каданов, Борис Севастьянов, Місько Барбарп, «П@П@ Карло»).
Крім того на березень припав час завершення терміну контракту Івана Козленка, який останні п’ять років обіймав посаду гендиректора Довженко-Центру – закладу, якого доводять до банкрутства (минулого року лунали заяви про неплатоспроможність та загрозу збереження фондів), цього йдеться про загрозу перепідпорядкування Центру до структури Доржкіно. Відбулася коротка та інтенсивна перепалка кінооглядача (а ще донедавна дописувача про театр) Богдана Панкрухіна із актором театру і кіно Дмитром Ступкою (один розніс новий український фільм «це знущання над психікою» (С), інший вдався до персональних погроз із використанням ненормативної лексики. За фактом закритої вечірки до Дня театру у Херсонському театрі ім. Куліша з’явилися звинувачування у порушенні карантинних вимог – інформацію перевіряють, а низка спецрепортажів на ресурсах ТСН з цього приводу говорить, що квітень навряд буде спокійнішим березня…
PS. Ну й все це й багато іншого – помножене на загальний передкарантинний, а згодом і карантинний період…
