Непрем’єрні прем’єри
За місяць до «Київської пекторалі».
Театральна премія «Київська пектораль» цього року проходитиме 28 раз.
Двадцятивосьмирічний – це вже не те що не немовлядство, а вже навіть не підлітковість.
Тому питання підліткової невизначеності під тридцятник можуть свідчити виключно про зручність ситуації.
Усіляких питань щодо «Пекторальної кухні» вистачає. І, думаю, що вони обов’язково знайдуть своє відображення на сторінках «Театральної риболовлі». І сьогоднішнє блогерське розслідування – перша цьогорічна ластівка.
Баланс будь чого ґрунтується на існуванні та функціонуванні ТРЬОХ складових:
- Чіткі та зрозумілі правила;
- Механізм контролю за їх дотриманням;
- Інструменти покарання за порушення.
Якщо хоча б один елемент не працює – не працює вся система. Чи то особисті питання, чи міжособові домовленості, бізнес, держава…
Йдемо по порядку.
ПРАВИЛА
Положення про театральну премію «Київська пектораль» існує.
Воно викладене на офіційному сайті та доступне для ознайомлення.
У фокусі цього дослідження – пункти 2.2 та 3.8 данного Положення.
Наразі не йдеться про логічність чи не логічність цих вимог.
Dura lex, sed lex.
Тож, пункт 2.2 чітко та неоднозначно говорить про те, що здобувачами премії розглядаються ВИКЛЮЧНО прем’єрні вистави. І окремим абзацом підкреслює про винесення за дужки вистав-поновлень.
Пункт 3.8. деталізує дати прем’єр, які можуть претендувати на подання – з 1 січня по 31 грудня.
Тобто, театри-учасники, висуваючи вистави на премію, швидше за все ознайомилися із Положенням, та мали б звернути увагу зокрема й на ці пункти.
МЕХАНІКА КОНТРОЛЮ
Відсутність єдиної бази вистав України суттєво обтяжує процес контролю та перевірки фактів. Проте, є портал «Театральної риболовлі», де протягом 2019 року детально відстежувалися та фіксувалися прем’єри 2019 року. Наразі триває колекційний збір поточного, 2020-го.
Пекторальні номінанти винесені окремим розділом.
І при перегляді маємо ТРИ найменування, які не відповідають процитованим пунктам Положення.
«Ніч перед Різдвом»
Вистава Театру «Актор» потрапляє до переліку з формальної точки зору.
Прем’єра постановки Олександра Жили відбулася 26 грудня 2018.
Очевидно та безперечно, що вистава свіжа, й все, про що свідчить її потрапляння до цієї виорки – питання стратегічного планування художнього керівництва театру.
Чи то віри у виставу не було, щоб подати її до «Пекторалі» минулого року, чи «авось» спрацював – минулі роки на це ніхто не звертав уваги – може й цього пройде…
Але факт залишається фактом. Театр «Актор» вчинив абсолютно логічно з комерційної точки зору – новорічну виставу поставили у піковий сезон. При цьому недопланували подання у відповідний рік.
Свої грудневі прем’єри встигають заявити Театр оперети («Баядера» – 5 грудня); переформатувати свій лист у Театрі на Подолі («Сірі бджоли» – 7 грудня); «Сузір’я» («Крик під льодом» – 11 грудня); «Колесо» («Хор цвіркунів» – 12 грудня); Академічний театр ляльок («Казка для маленького зайчика» – 19 грудня), Національний драмтеатр («Снігова королева», прем’єра якої відбулася передноворічної днини 22 грудня).
Та про що говорити, коли свого «Дон Жуана» акторівці відпрем’єрили 18 грудня 2019 року та встигли подати на поточну «Пектораль». Виходить, що рівень планування за рік підріс, разом із отриманим званням Академічного.
«Кураж»
Тут історія значно цікавіша, та тягне на справжнє розслідування.
Моя перша зустріч із виставою Олексія Скляренка датована 2013 роком.
Тоді це була дипломна робота студентів курсу Валентини Зимньої.
Свого часу опублікував й допис про ту студентську постановку.
Власне, якби навчальною сценою все б і обмежилося – наявність вистави в цій підбірці могло б виглядати упереджено. Проте все не зовсім так.
Вистава виходить на професійний майданчик. Збирає глядачів й в Будинку офіцерів, й (що важливо) на сцені ТЮГу на липках. А це, варто підкреслити, у 2014 році.
Крім того, вистава бере участь у фестивалі «Тернопільські театральні вечори. Дебют» у тому самому 2014 року.
Про апелювання до заміни окремих виконавців, чи навіть про розширення окремих елементів у сцені ярмарку (наприклад) нічого окрім щирого розчулення не викликає;-)
Про виставу вийшов телевізійний сюжет, у якому йдеться літопис від її народження на учбовій сцені до поновлення у ТЮГу на Липках.
«Поминальна молитва»
Маю навіть певну незручність від того, що доводиться писати настільки очевидні речі.
Але, якщо ситуації непереборної сили складаються у подання цієї вистави у прем’єри 2019-го року – пройдемося по її біографії.
Прем’єра вистави «Тев’є-Тевль» відбулася на сцені Національного драматичного театру ім. Івана Франка 23 грудня 1989 (!!!) Режисер постановник Сергій Данченко пішов з життя 2001 року. Незмінний виконавець титульної ролі Богдан Ступка – 2012. З тих пір виставу зняли з репертуару, зустріч вистави із глядачем проводилася лише у вигляді відеопоказів. До поновлення вистави у репертуарі в інтернеті була доступною відеоверсія на ютубі.
На 2019-й рік театром приймається рішення про поновлення вистави. І що йдеться саме про поновлення відверто говорить й сам театр. Введення нових виконавців, заміна назви по п’єсі Григорія Горіна та запозичення у Марка Захарова введеного персонажа Шолом-Алейхема (у Лєонова на початку, у Бенюка в кінці) до прем’єрності виставу не наближує ані на крок.
ПОКАРАННЯ
Мені самому не до вподоби слово «покарання». Зовсім не йдеться про те, що мають бути певні тілесні застосування. У жодному разі.
Єдине, що органічним є розгляд подібних випадків, порівняння їх із пунктами актуального Положення, та очікування зазначених вистав у конкурсах та фестивалях, які не регламентують чіткість дотримання прем’єрних дат.
Очевидно одне, що всі три вистави не проходять ТЕХНІЧНИЙ ВІДБІР на «Київську пектораль».
З найпоширеніших аргументів
- У нас грають інші актори.
Направду, таке буває. Вистави роблять відпочатку паралельні склади, або з часом вводяться нові виконавці. Самих дочок Тєв’є за Богдана Сильвестровича скільки пройшло…
Але новою виставу подібні введення аж ніяк не роблять
- Ця вистава у нас тільки стала на облік.
І таке буває. Іноді трапляється, що вистава змінює місце прописки. Цікаво, яка могла бути реакція, у випадку подання вистави «Оскар» на «Пектораль» тільки з тієї причини, що вистава переїхала з Муніципального театру ляльок до Академічного?
- У нас у виставі щось у якомусь епізоді змінилося.
Навряд взагалі схоже на аргумент.
З іншої сторони відкриває такий ящик Пандори, що просто знищить і без того на ладан дихаючу найстарішу премію України (звісно, якщо в ній не настануть кординальні зміни).
СУБ’ЄКТИВНЕ
Останнім абзацом дозволю трішки суб’єктивності. Я переглянув всі три вистави з переліку.
Найбільше шкода «Ніч перед Різдвом» – це направду достойна робота в переліку свіжих прем’єр.
Безмежно щасливий від того, що вистава «Кураж» отримала постійне місце прописки, й цю блискучу роботу отримали змогу побачити якомога більше глядачів.
За «Поминальною молитвою» не дуже радію – по режисером поновлення правильно було б зазначати відеозапис блискучої постановки… Хоча сама ідея власної «Турандот» – вельми цікава. Звісно, у відповідній концепції та наявності режисури.
З нетерпінням чекаємо на шорт-лист «Київської пекторалі» – експрес-тест щодо наявності елементарної совісті та взагалі наявності зґуртованої театральної спільноти.
