Київський осередок англомовного театру – «PRO.ACT Fest 2020»
Чи то мовний осередок, чи календарна весна… Але лайн-ап III Міжнародного англомовного театрального фестивалю «PRO.ACT Fest» по собі залишив приємні враження. Не завжди рівнево-театральні, проте точно приємні. Насиченість цікавинками була настільки щільною, що відволікатися на телефон було просто ніколи.
Фестиваль складався з майстер-класів, спеціальних подій та безпосередньо конкурсної програми, на виставах якої, власне, й зупинюся.
Трійко дитячих показів – дві роботи Маріанни Мороз в рамках наставництва київської ProEnglish Drama Kids та постановка Оксани Вахіль у чернігівській школі англійської мови для дітей та підлітків «Merry Land».
Київські постановки ледь-ледь відштовхувалися від літературної основи, та набирали подієвість виходячи з акторських особливостей. Відчуття потреби акторським бажанням попри відповідність першоджерелу – шлях до комфорту маленьких акторів та отримання глядачами оригінальної версії, здавалося, відомої назви. Прикладом, «Musicians Of Bremen» вийшов повноцінним приквелом, у якому бенефісно до кожного з персонажів висвітлено ту точку неповернення, після якої змінюється їх буденне життя. Все це з акторськими застосуваннями, органікою та під частковий живий музичний супровід (в оригіналі, говорять, повноцінна музична лінія наживо).
Чернігівська «This is the story…» – хитросплетіння вікових мовних груп школи, історій окремих костюмованих героїв, які зрештою сходяться під єдиною парасолькою Добра та Любові. У виставі максимально використана природна безпосередність маленьких акторів – те, у чому вони є найпереконливішими. Якщо старша група домінувала мовно, пластично… то зовсім крохи полонили своєю безпосередністю із вміло підібраним костюмами, поставленою відповідною пластикою. І все це під гармонічний музичний супровід із неймовірним кольоровим різномаїттям костюмів та безмежною батьківською підтримкою.
Студенти Національного лінгвістичного університету проводять паралелі між кам’яною епохою із сьогодення – фактично, змінився самий лише антураж – міжособові стосунки, з’ясування відносин, заздрощі та маніпуляції – все незмінне з доісторичних часів (п’єса Олександра Володіна «Дві стріли» в англійському перекладі – «Two Arrows»). Режисерка Ольга Добровольська прокачує цей матеріал у рамках театру-студії «Ейдос». Вистава починає набирати первинної маскулінності, з’являються алюзії та додаткові змісти, енергетично утримує глядацьку увагу. Запас вдосконалення ще є.
Євген Лапін у просторі Truth/Perspective Theatre Group – це майже гарантовано експеримент. З ним можна погоджуватися, чи ні, сприймати чи відторгати. Ясно одне – це театральний пошук. Вистава «Play s. Beckett» – експеримент з усіх боків – від абсурдиста Бекета, та його п’єси, в якій дієвість акторів зведена до їх голови, й до режисерського проникнення у тіло вистави – саме за режисерським рішенням висвітлюються акторські обличчя, які запускають текстову складову та підштовхують плин драматургічного матеріалу.
Ще один експеримент – від Олексія Гнатковського. Один з його сценічних персонажів проходить курс арт-терапії. У Project «W» — Veteran, Volunteer and William – арт-терапія багатошарова. Можливо, хто не в курсі, то Шекспір писав і про наше буремне сьогодення – доказом того є постановка «Twelfth Night or What You Will». Мистецтво приходило на підвищення духу й у страшні, й напружені моменти – «Сільву» не припиняли й під авіаобстрілами. «Дванадцяту ніч» не припиняють вже майже рік як – невпинний сміх комеді настільки перемежовано із війною, що триває, й з поверненням до життя за лінією зіткнення. А направду, нічого не завершується – а переходить дещо в іншу форму. Тому сцени вистави настільки вибухові. Вибухово та викликово у цій роботі все – а особливо режисерське завдання «замахнутися на Вільяма нашого» силами ветеранів і волонтерів АТО та ще й англійською. Й те, у який спосіб це зроблено, навіть з обертаннями драматурга у труні – говорить про опанування грані мистецтва – а саме SMART-театру.
Коли вже питання становиться настільки конкретно – «What Women Want», то за відповідь береться жінка – у даному випадку – режисерка вистави театральної лабораторії «Образ» Олена Тумаєва. Відчуття легкості того, що відбувається на сцені – вельми кропітка робота. Тому насолода від відчуття акторського польоту – особливо цінні. Три актори – органіка в режисерській упаковці: непохитний та витриманий протягом усієї вистави покер-фейс Чоловіка, стрибки акторськими та фізичними можливостям Ідеального та внутрішній броунівський рух Жінки. Насичено, яскраво, гарно придумано та тонко зіграно!
Вистава, яку Хезер Мессі привезла на фестиваль, народилася у Нью-Йорку. Власний резонанс у минулому науковиця Хезер віднайшла у байопіку винахідниці та голлівудської зірки Геді Ламар (яка, до слова, народилася у Відні, в сім’ї львівського банкіра Еміля Кіслера). Моновистава Хезер подібна валізі Мері Поппінс – з вигляду компактна, а вміщує в собі цілий всесвіт – історія народжується майже з порожнього простору – акторка, точна режисура, жодного зайвого руху. Проектний рівень вистави – цікавий кейс для вивчення та дослідження – подібних досвідів в Україні майже немає. Тому найближчим часом на порталі «Театральної риболовлі» обов’язково повернемося до «HEDY! Life & Inventions of Hedy Lamarr».
Конкурсна вистава «Heavenly Creatures» від ProEnglish Theatre – результат колективної творчості від режисури до опанування сценографічного простору. Анабель Сотело Рамірес, Павло Мороз та Дар’я Шаблієнко представили камерно-мінімалістичну виставу у найкращих зразках вистав малої сцени, де мінімальними засобами досягаються максимальні результати. Починаючи від акторського розподілу та лаконічного вирішення персонажів, й до універсально-конструкторського обходження зі сценою. Навіть коли мозок видихає, мовляв, використані та вистрілили усі «рушниці», які висіли на сцені, авторам вистави вдається нанести фінальний хук, який просто відправляє у безмежно-приємний глядацький нокаут.
Третій англомовний фестиваль завершено.
Розподіл нагород оголошено.
Оргкомітет увійшов у стадію підготовки наступного, четвертого PRO.ACT Fest 2021-го року.
