Конкурсна кухня. Частина 1. Комунікація
ВИБОРНИХ СПРАВ МАЙСТЕРНЯ
Конкурсна кухня. Закон України, логіка, дірки та інше
ЧАСТИНА 1. Найголовніше з мистецтв – мистецтво поширення інформації
Січень 2019 року.
В Департаменті культури КМДА проходять планові засідання щодо добору кандидатів на вакантні керівні посади (десь вони насправді звільнилися, десь підійшов термін існуючому керівникові). Тож час апгрейду наступив.
Матеріалу для аналізу – більш ніж достатньо, та й нагода знову повернутися до конкурсного питання – саме слушне. Адже прозорість і відкритість конкурсного відбору – гуд, а от окремі моменти потребуют дуже суттєвого доопрацювання.
Тож, поглянемо на виборче законодавство з ілюстраціями січневих засідань.
Основний документ, що регулює процес – ЗАКОН УКРАЇНИ Про культуру.
Стаття 21-2 (порядок конкурсного добору керівника державного чи комунального закладу культури) та кілька тих, що після.
Почнемо з окремого ВЕЛИЧЕЗНОГО ПИТАННЯ – засоби інформування громадськості щодо проведення конкурсів.
Розвиток комунікаційних моделей відбувається в цілому світі, революції проводяться за допомогою твіттеру, і лише інформаційним рупором української культури лишається «Хрещатик».
Про дідовські методи роботи в частині донесення інформації читаємо в Законі України про культуру (стаття 21-2. п.5) зазначено:
Оголошення про конкурс розміщується в офіційних друкованих виданнях відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (за наявності), на офіційному веб-сайті органу управління, на інформаційних сайтах, сайтах професійного спрямування, сайтах установ культури та може поширюватися в будь-який інший спосіб.
Формулювання побудовано у формі однорідних членів речення, вказані через кому, тому є не дуже обов’язковими для виконання. Тож, органи держуправління, які націлені на формальне, а не ефективне виконання роботи, обмежуються самими простими тілорухами.
Відстійні сайти з антиюзерським інтерфейсом та найпопулярніша газета «Хрещатик».
Блискуче!
Із нормами Закону впоралися!
Друковані ЗМІ та архаїчні сайти, можливо й варто рухати – щоб не розсипалися в тлін.
Але ігнорувати сучасну систему поширення інформації – це відвертий сором.
Порталів театральної направленості небагато, але вони є.
Профільні спільноти у Фейсбуку, Телеграмі, Інстаграмі (не знаю, може й в Однокласниках щось жевріє). І попрацювати з ними – найпростіший спосіб ефективного поширення інформації.
Хоча, цей, один з десятка простих способів, – він же націлений на ефективність рішення.
А чи завжди таке потрібно органу управління – питання.
До цього ще буде змога повернутися в подальших оглядах.
ВІДКРИТІ ПИТАННЯ
- В чиїй компетенції налагодження та координація безперебійно працюючої схеми з роботи каналу інформування щодо конкурсного контенту?
- Чи в змозі органи влади зібрати базу альтернатив «Хрещатику»,чи потрібна допомога? (Накидайте в коменти адреси профільних ресурсів, які б могли бути майданчиком для поширення конкурсних оголошень).
Далі буде пр перебіг Першого засідання.
