In «Віримо!» we trust!

Серія публікацій про Театральне Дніпро планувалася дещо інакше. Проте, події розгортаються у такий спосіб, що правильно буде використовувати ситуацію. Саме тому препарацію мистецької складової Дніпра, тексти про вистави театрів – зокрема роботи Дніпровського драматичного молодіжного театру «Віримо!» – трішки згодом. А сьогодні – про театральні можливості конкретного міста, які замайоріли на горизонті.

Тож, 30 років тому, 1991 року у Дніпропетровську розпочав свою роботу драматичний гурток на базі міського Палацу піонерів. Студіювали дюжину наступних років, після чого сталося визнання на рівні міста – «Віримо!» отримав статус муніципального, став репертуарним театром із постійною трупою у двадцять акторів. Місце розташування залишалося незмінним всі ці десятиліття.

Батьком-засновником та постійним художнім керівником театру є Володимир Петренко (про його постановки – окрема сторінка «риболовного» улову – щасливий невиличку кількість вистав був побачити наживо).

Але то згодом.
Наразі про саме приміщення.

Дніпро – місто величеньке, й дістатися до Набережної Перемоги, 5 – справжній квест.
Навіть при тому, що споруда вабить архітектурними цікавинками – мешканцям діставатися відверто непросто.

До того ж, і театр не стоїть на місті – зростає, заповнює простори і великої і камерної сцени Палацу піонерів (щоправда, під час карантину лишилася тільки камерна, і то з суттєвими обмеженнями на посадку). І все це – звісно, оренда – шлях, яким йдуть більшість театрів країни, яким у спадок не перепало власного приміщення.

Із певною регулярністю, зокрема до Дня театру, місто згадує про свої мистецькі осередки, навіть лунають запевнення, що «квартирне питання» молодіжного театру можна буде вирішити. Проте, далі слів справа не просувається.

А причин для перегляду існуючого статусу – достатньо. Зокрема, з існуючим попитом театр фізично не справляється. Місто все ж таки мільонник, і навіть за мінусом тих, кому далеко, незручно або довго діставатися до Соборного району правобережного Дніпра – бажаючих заповнити глядацьку залу театру «Віримо!» більше за квитки, які дуже швидко зникають з продажу.

Та й ресурси театру задіяні не на повну потужність. Основні постановки театру – в режисурі Володимира Петренка («Метод Гренхольма», «Однокласники. Історія у XIV уроках», «Ім’я» та багато інших). Проте, з’являються вистави режисерів, які зросли всередині театру (чергова режисерська робота Тараса Шевченка «Портрет» за Гоголем; «Порцеляновий кролик» Варвари Вороніної взяв участь в Andriyivsky Fest; «Острів INISHMAAN» Катерини Слюсар змагався цього року у фестивалі-преміє GRA…). Яскравість та новаторство вистав криком кричать про можливості, які впираються в обмеження арендованого приміщення.

Театр «Віримо!», звісно, вірить в обіцянки можновладців. Проте додатковий аргумент може зіграти вагомий внесок, і в країні з’явиться дієвий кейс комунікацій між театром та муніципалітетом.

На сьогоднішній день маємо одну з небагатьох реальних можливостей театралам України виявити єдність, та згуртуватися навколо колег. Шанувальники театру створили на платформі електронної демократії петицію «Власне приміщення для театру “Віримо!”». Підписати її можна будучи мешканцем будь-якого міста країни.

Відео інструкція додається.

«Театральна риболовля» слідкує за перебігом подій та готує до публікації серію матеріалів про «Театральне Дніпро».

In «Віримо!» we trust!