Франківська п’ятірка «Театральної риболовлі»
Більш поширений числівник у Франику – «Десяточка».
А в колекції моїх переглянутих вистав Франківського драмтеатру на сьогодні – п’ятірочка.
Було все приблизно ось так.
Легенди та перекази про «Дарусю» ходили навколо, огортали та розбурхували уяву.
Наживо вдалося побачити виставу в рамках київських гастролей. Заявлений тогорічний одноденний показ не витримав глядацького попиту – пролонгувалися ще на день. Тим холодним грудневим днем вже більш ніж десятилітня вистава прогріла так, що потім довго за опівніч сиділи в коктейль-барі… Отямлювалися…
Вистави, які тримаються десятиліттями – безумовно мають якийсь внутрішній секрет. Або створені на певному тектонічному розломі, або мають постійний та суровий режисерський нагляд. Після вистави здалося, що «Солодка Даруся» – два в одному.
На фоні надпотужного враження деякі вистави губилися. За спалахами лазера було не роздивитися художнього рівня «Гуцулки Ксені»,
…або за процесом сльозопускань – глибини тексту «Оскар і Рожева пані» Шмідта.
Єдину допоки виставу дивився у рідному просторі Франківського драмтеатру. А інакше й уявити собі не можливо гастрольний тур ліжок із божевільні, багатоярусних сходинок та всього того, що справляє таке враження у виставі «Модільяні».
Багатогодинна постановка із відтвореним Монмартром, великими формами (у тому числі й написаних під час вистав імпресіоніськіх картин), поєднання акторів крізь покоління, імплементація в тіло вистави театрального критика – ранком на шпальтах «Дзеркала тижня» – ввечері на кону сцени-цех…
І все це під музичний лейтмотив Гая Фарлі у живому виконанні оркестру, що розташувався біля крайнього ліжка «нашої божевільні»… Певно, перевести цю художню «рослину» і можна було до іншого саду, але коріння рубалися б дуже сильно…
Хоча й до експериментів театр вдавався. Чого вартувало постановчій групі відтворити атмосферу театрально-підвального Франківська, в якому постають шекспірівські «мерці» та пускаються в циганський пляс у приміщенні свіжевідремонтованого холу Довженка-центру (виставу, яка претендувала на звання кращої експериментальної першої премії GRA, за умовами, необхідно було показати у Києві). Хол опідвалили, не забули навіть про побиті цеглинки (не здивуюся, якщо вони виявилися автентично-франківськими, з того самого підземелля драмтеатру, які після показу повернули на місце). Ну й з таким тротиловим енергетичним еквівалентом розлетілася неоОПЕРА-ЖАХ «Hamlet», що збирати себе доводилося потім шматочками.
Лауреатом премії GRA «Гамлет», звісно, став… Режисер-постановник, і на той час ще директор-художній керівник Франківського драмтеатру Ростислав Держипільський за підсумками 2018-го року отримав Премію НСТДУ ім. Панаса Саксаганського. А на початку 2019 року було оприлюднено переможців Національної премії України ім. Тараса Шевченка. Перемога в жанрі театрального мистецтва за феєрію-бурлеск «Енеїда», арт-проект «Оскар і рожева пані», притчу-ораторію «Вона – Земля» та неооперу-жаху «HAMLET» присуджена також Ростиславу Держипільському.
Більш того, 2019 рік стає переломним. Указом Президента від 18 лютого Івано-Франківському академічному обласному музично-драматичному театру ім. Івана Франка надано статусу національного. Відповідно, в театрі відбуваються необхідні коригування. Від червня Ростислав Держипільський – генеральний директор – художній керівник театру. А в кадровій політиці стаються досить гучні та неочікувані оголошення.
Перемогу в конкурсі на посаду головного режисера (12 березня) отримує продюсер, режисер та художній керівник паризького театру Future Noir Жуль Одрі. Цього ж року в його режисурі виходять 18 травня «Калігула» за Камю, та 29 листопада «Фелікс Австрія» – інсценівка роману Софії Андрухович про Франківськ минулої епохи.
Театральна преса гучно реагує й на зимове надбання Франківського драмтеатру – режисерка Роза Саркісян (яка переходить після завершеного контракту у Першому театрі), та актор Юрій Хвостенка (ім’я якого довгий час було заявлено в останній прем’єрі 2019 року у Національному театрі ім. Марії Заньковецької). Але про Львів – головного театрально-скандального ньюсмейкера 2019 року – не цього допису.
Сьогодні, 29 грудня, Франківському театру – 80!
Останнє десятиліття та покрокова адміністраторська робота перезавантажила спершу задовгу назву (з Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка на лаконічне Франківський драмтеатр), запустило сміливі та нетривіальні експерименти, які в свою чергу усталили #тетаральнийтуризм маршрутами й зі Львова, й з Києва. Зустріч столичних театралів на виставі в Івано-Франківську не виглядає неймовірною дивиною. Крім того, внутрішня структуризація, посилення колективу…
Новий рік за календарем. Новий рік у театрі.
І там, і там – нові десятиліття, за здобутками яких цікаво спостерігати.
Тож, яскравого та насиченого Франківська на театральній мапі країни!
