Антологія одної назви. «Розенкранц і Гільденстерн мертві»
Іноді так буває, що ніби-то хочеться «Гамлета», але не дуже «Гамлета», а ще краще – не Шекспіра…
І, цікавіше за все, що такий варіант є! Ще й не один!
Альтернативні погляди на класичні історії – явище досить не нове.
Гарно пам’ятаю, коли студентами з рук в руки передавати на сумних парах томик Сапковського з альтернативним поглядом на пригоди керролівської Аліси («Золотий полудень»)…
Але, щодо Шекспіра.
Спінофів лише на «гамлетівські» теми відомо більш ніж достатньо. Фантазували з цього приводу Гайнер Мюллер («Гамлет-машина») та Недялко Йорданов («Вбивство Гонзаго»), Януш Гловацький («Фортінбрас спився») та Лі Блессінг («Фортинбрас»), ще Джон Апдайк («Гертруда і Клавдій»), Альдо Ніколаї («Гамлет в гострому соусі»), Борис Акунін («Гамлет. Версія»)…
Але найперший в переліку – Том Стоппард, який 1966 року видав п’єсу «Розенкранц і Гільденстерн мертві».
По перше, пропускаючи питання оригінальності, – це дуже смішний текст, в якому майже епізодичні шекспірівські персонажі отримали свій бенефіс.
От просто, як полюбляю: текст – п’єса – і більше нікого.
Читання – насолода.
Хоча, мова не про сам оригінал, а про російськомовний переклад Йосипа Бродського.
В рамках антології однієї назви, звісно, звернувся до екранізації.
За режисерським пультом цього костюмованого фільму – сам драматург – що майже одразу позбавляє стрічку розвитку, і замуровує першокласних акторів Ґері Олдмена (Розенкранц) та Тіма Рота (Гільденстерн) в текстові пазурі п’єси.
Фільм дивиться досить важкувато, із суттєвими пробуксовками.
Після такого враження потребував негайної сатисфакції!
Театральної.
На виставах, які примітивно відтворюють текст п’єси – просто не зупиняюся.
Решта – або знаменитості на титульних ролях із досить умовною режисурою, або варіації на тему.
Наприклад, постановка Давида Лево 2017 року в театрі «Олд Вік» за участі Деніела Редкліффа та Джошуа Магвайра більше вражає можливостями сценічного простору, ніж акторським переказом текстів драматурга.
При цьому майже протягом всього перегляду ловиш себе на думці про височайший акторський рівень британських акторів – все, від форми, пластики, сценічної мови… – блискуче!
У виставі Павла Сафонова зірковий склад присутній – Андрій Мєрзлікін, Євген Стичкін. Цілий трюковий та геговий каскад, режисерські знахідки… А вистава тримається на Акторі у виконанні Григорія Сиятвінди (з театру Костянтина Райкіна) . Школа залишається школою!
Остаточну сатисфакцію віднайшов у давнішній постановці (1990 рік) Московського академічного театру ім. Маяковського – вистава Євгена Ар’є.
Попри всю недосконалість відеозапису – ця вистава залишила найяскравіші враження.
Порожній простір – п’єса – актори – та впевнена режисура.
Блискуче!
Саме тому, в рубриці Вистава у запису і пропоную переглянути цю стареньку «маяковську» постановку.
До нових антологій, у тому числі гамлетівських!
