Театральний дайджест #9 (55)

Дайджест «Дві п’ятірочки» – ДЕВ’ЯТИЙ від початку поточного року, та П’ЯТДЕСЯТ П’ЯТИЙ від започаткування цього формату.

Радість від круглого 50-го затьмарила пелена війни.
Власне, й 55-й виходить під її грюкіт та тривожну сирену.
Проте, озирнутися на чотири роки ЩОМІСЯЧНИХ дайджестів все ж таки варто.

Тож, нині – про серпень 2022-го на «Театральній риболовлі».

Наступним підходом – про всі 55 театральних оглядів з квітня 2018-го (написав і подумав «ОГО!»).

ТЕАТРАЛЬНА СТРІЧКА НОВИН

Трапляються…
Все ще трапляються люди театру, які дивуються наявності Театральної стрічки новин.
І це не дуже добрі новини – люди театру продовжують нічого не знати про театр.

З хороших новин – тепер існує відео промо проєкту, в описі до якого – покроковий мануал, як отримати вихід окремої публікації про ключову подію з життя театру (прем’єри у тому числі).

Дивимося, ділимося та надсилаємо матеріали!

ТЕАТРАЛЬНИЙ ЮТУБ

Зйомка про оновлений візуальний образ Театру на Михайлівській була призначена на 27 лютого.
Очевидно, під’їхати того дня в центр, поговорити про зображення на свіжероздрукованому банері змоги не було ніякої.

Проте розмова із Віталієм Кіно все ж відбулася, хоч і значно пізніше.
Одним відео зачепили й закриття 24-го сезону, й відкриття ювілейного 25-го, й, звісно, оновлений банер на фасаді театру, який варто побачити на власні очі (можна у комплекті із переглядом вистави).

Ще з нових відео на каналі – фотохудожник Ілля Бел з його проєктом воєнного часу «Елементи»; викладено запис проєкту «10 хвилин» на телеканалі «Рудана», де говоримо про Мельпомену під час війни; й бекстейдж з фотосесії команди вистави «Крик нації» до Дня Незалежності України.

Кількість контенту на театральному ютубі така, що з неї цілком складається окрема рубрика «Говорять іменинники». Частина серпнево-народжених додатково з’явилися в стрічці «риболовних» ресурсів.

В архівах знаходяться відео, які публікувалися лише фейсбучно, а тепер отримують постійну прописку на каналі, як прикладом, ці гойдалки так само серпнево-народженої Марії Заньковецької.

Проте, звісно, й нового контенту прибуває.
Акурат до дня народження завершилася серія з трьох частин інтерв’ю із українською драматургинею Лєною Лягушонковою.
Перлів в ньому стільки, що обов’язково стане на і на доречні повторювання, й на розрізання окремими цитатами.

Блок з чотирьох відео – результат глибокого та детального інтерв’ю, записаного з директором – художнім керівником Дніпровського театру драми і комедії «ДРАМіКОМ» Сергієм Мазаним.

Ну й традиційний «гарячий» репортаж зі свіжої театральної прем’єри.
Виставу «Тіло. Щоденник» за щоденниками тілесності українців у стані війни в рамках нового проекту «СуБІЛЬмація» представила 27 серпня Поліна Коробейник на сцені Київського камерного театру «Дивний Замок»

БАЗА ЗНАНЬ й ТЕАТРАЛЬНІ СПОГАДИ

Допоки в Міністерстві культури крутили пальці до Дня Незалежності та не помічали історію із Довженко-центром, каталоги на порталі «Театральна риболовля» проходили процес оновлення й доповнення там, де вже були створені (Сергій Жадан, Оксана Дмітрієва), й започаткувалися нові на основі зібраних матеріалів (Лєна Лягушонкова).

Не обійшлося й без спогадів.
Прикладом, яскраво стали перед очима картинки серпневої Сорокотяги, де грали прем’єрних «Кайдашів» Дикого театру.

Ну а річниця баталій напередодні конкурсного добору керівника Київського ТЮГа – просто крик у вухах від минулорічного галасу.

ТЕАТРАЛЬНІ СКАНДАЛИ

Детальніше про весь спектр серпневих зашкварів (Оля Сумська з російськомовним «Майстром і Маргаритою» на експорт, дніпровський балетний Чайковський у підготовці до закордонних гастролей, нова хвиля самоуправства Ігоря Гулого в стінах Київського академічному театрі ляльок) – буле у черговому огляді Театру воєнного часу, оскільки про них безпосередньо не йшлося на сторінках «Риболовлі».

Проте, до поля уваги потрапили постановка українського режисера в тимчасово окупованому Криму та черговий скандал в Одеській опері.

Режисер розбомбленого театру Маріуполя – важлива карта, яку можна розігрувати в залежності від цілей та завдання.
Питань щодо завдань Анжеліки Добрунової, режисерки Донецького драмтеатру (м. Маріуполь), яка переставляє свою комедію «Кохання у стилі бароко» в Криму, під час активної фази російсько-української війни.

Детально про це пише Костянтин Подоляк у своєму матеріалі «Коллаборационизм в стиле барокко» (рос.)

З Одеською оперою ситуація в «святій простоті» – за принципом, а що, власне, сталося? У нас є чудовий балет «Маскарад», поставлений за мотивами п’єси чудового російського поета Михайла Лермонтова на музику ще більш чудового радянського композитора Арама Хачатуряна.
І що, власне, такого, щоб поставити подібний продукт на жовто-блакині кольори серпневої афіші театру та наблизити його впритул до Дня прапору та Дня незалежності України.

З одного боку, чи можна тут далі вести дискусію? Очевидно ж, що говорити нема з ким, та нема про що.
А з іншого – без педалювання цієї теми – не обійтися. Тоді вистава буде не просто заявленою, а ще й зіграною. Благо, цього разу такого не сталося. Після запиту Валентини Самченко для матеріалу «Укрінформу», театр знайшов «технічні можливості» зняти з афіші «Маскарад», та загубити його сторінку на власному сайті.

То що ж його тепер робити без всіх тих авторів, турботливо насаджених країною-агресором? Невже лишиться український театр без репертуару?
Розмірковую на цю тему в колонці на Gazeta.ua

Наступний дайджест вийде першими числами жовтня.