Вимкнена інтерактивність «Дивовижних речей»
Де б подивитися круту постановку за МакМілланом?
Прямо якась зворотня закономірність – чим крутіші тексти драматурга – тим менше шансів побачити круту постановку за цією п’єсою.
Дунуан МакМіллан (принаймні те, що вдалося прочитати) – це дуже круто! Безапеляційна оригінальність, актуальність, непересічність та яскравість. Ставляють його на порядок скромніше – від Києва і до Львова – сумненько, простенько, примітивненько…
Хоча, судячи з роботи литовського учасника III Міжнародного театрального фестивалю камерних вистав Andriyivsky Fest, в Європі також ще треба пошукати переконливого МакМіллана…
П’єса «Дивовижні речі» – щемлива історія від особи дорослого чоловіка, який пірнає в своє дитинство, в часи, коли отримав свої перші суттєві психологічні травми. Разом із тим в його життя входить простий перелік насправді дивовижних речей, які роблять навколишнє середовище якщо не лагіднішим, то хоча б згладжують відверту ворожість.
Драматург вирішує свій текст у пропонованих інтерактивних умовах. Актор, крім своїх професійних навичок має ще бути харизматом-психологом, який буде ладен решту необхідних персонажів добирати кожної вистави у глядацькій залі. І не просто добирати, а створювати їм такі умови, за яких вони ставатимуть співавторами постановки, її безпосередніми учасниками.
П’єса складна. Інтерактивна її частина ускладнює її ще більше. І найголовніше, п’єса немає нічого спільного із загальною декларацією завченого тексту.
П’єса взагалі не про текст. Вона про спілкування. Про неочікуване для глядача залучення його всередину вистави. Про виклики, які майстерно розставив драматург, і в які штовхають актора і режисера, які насмілилися за такий інтерактив взятися, на рішучі дії.
Театр «Kitas kampas» із Вільнюса. Режисер Кирило Грушаєв – із залишками російського спілкування. Актор Мартінас Недзинкас – на рівні повторень. Вистава йде литовської із субтитрами на англійську і з якогось дива російську. Головний висновок вистави – актор литовський текст завчив. Молодець!
Щодо режисерського вирішення, то швидше за все воно ґрунтуватися на скороченні з п’єси всього, що не придумали як втілити. Ну а те, що було не викинути – симплізувати щоб далі було просто нікуди. Тому круті драматургічні придумки залишилися на папері, на сцені – мілаха-хлопець, який стовбичить в кінці так само як і на початку. Маленько ворушить глядача, більше – акторів театру «Колесо» – як на мене – гарантована підстраховка глядацьких відмови. А епізод із «експромтним» скороченим переказом Гете – і взагалі видався попередньо відрепетируваною сценою.
Що ж маємо у підсумку? Крутой текст драматурга, який у досить умовному вигляді донесено до глядача. Імпровізація на рівні першого курсу (залишу текст без спойлерів, можливо найближчим часом «Дивовижні речі» втіляться повноцінно (є передумали на таке сподівання). Рівень насолоди від «радіопостановки» досить середній. Вистави того дня, на жаль, не сталося.
