Уроборос театральний

Світ, страни і континенти, країни, міста і люди в них змінилися.
Змінилися всі!
Хоча не так. ЗМІНИЛОСЯ ВСЕ до цілковитої невпізнаваності!

І того, хто продовжує цього не помічати, чи/або вдавати, що все продовжує рухатися у звичному режимі, просто змиває інноваційною хвилею. Вжух, і все… І байдуже, чи ти актор, режисер, президент… І коріння того, що відбулося під час президентської кампанії, знаходиться у тому числі і в галузі культури.

Тож, за існуючими розкладами жодний інший результат був неможливий.
Чому?
На то є дві причини – короткострокова та довгострокова.

Коротко про кожну.

ПРИЧИНА КОРОТКОСТРОКОВА

Технології творять справжні дива!
Так, сама людина лишилася незмінною з часів кам’яної доби, зі стандартним набором емоцій, бажань, потреб. Видозмінюються лише форми та масштаби. І наразі ми присутні під час чергового апгрейду форми, коли поєднується все із усім заради досягнення мети. Епоха анкетування та польових досліджень інтерв’юерів з папірцями залишилася в минулому. Big Data та результати президентських кампанії Обами, Трампа та Зеленського, твітерні перевороти країн та безліч бізнесових кейсів не залишають сумнівів – світ змінився! І змінився він настільки, що вдавати, що все ще 2000-і на дворі не просто неможливо, а й небезпечно!

Маніпулювання свідомістю вдавалося більш-менш завжди. Але сьогодні в розпорядженні компаній безліч поведінкової інформації, отриманої звідти, куди дослідники до того не допускалися ще ніколи.

Час «мізкового файрволу» для населення ще не на часі, і захистити та упередити відверту маніпуляцію (від тонкого впливу не захиститися навіть із відповідною підготовкою) й може наука та мистецтво. «Критичне мислення» майже остаточно оформилося в мантру, яку повторювати – повторюють, але ані змісту, ані принципів дії вже майже ніхто не пам’ятає.

Існування в медійній системі світу без відповідних навичок – самогубство!
А переход політики, культури, науки в жанр коміксу приречений – миттєво знищується вражаючим масивом загального невігластва.

ПРИЧИНА ДОВГОСТРОКОВА

А як могло бути інакше?
Новонародженому читають депресивні казки, в театрах ляльок зустрічають страхітливі ляльки та в більшості своїй посередні вистави, шкільна програма переповнена відірваними від життя шмаркливими сюжетами, а дух культури вивітрюється разом із димом цигарок…
Нудна школа, занижені вимоги, зростаючий відсоток споживача синтетичної жувальної гумки – в їжі, культурі, відносинах…

Одні з найрейтинговіших телевізійних програм – «Сміхопанорама», «Вечірній квартал», «Comedy Club» – це простір, де з глядачем говорять його мовою, на його рівні, не примушують користуватися мізками… А от вже малотреновані мізки – прекрасний матеріал для маніпулювання – від продажів товарів широкого вжитку й до президента (такий самий товар для втюхування).

На цьому коло замикається. Епоха «Ідіократії», виявляється, ближчою за смішне кіно про недолугих нащадків (за сценарієм IQ 20 має знизитися тільки до 2505 року). І це падіння рівня незворотне (розум на землі – величина постійна, а населення постійно зростає). Все що можна зробити – це його бодай як уповільнити, а не надавати прискорення.

І все це в руках освіти та культурного сектора (театру зокрема). І конкретні кроки будуть набагато дієвішими за причисляння себе до елітарних 25%! Адже не президент працює із театральним репертуаром, не президент ставить криворукі вистави, не президент пише захопливі відгуки на досить посередні вистави… Хіба що президент підписує накази про присвоєння звань не завжди зрозумілим театрам за ще більш незрозумілі досягнення, але то вже не питання культури – чиста політика.

На порталі «Театральної риболовлі» зібралося багатенько матеріалів та оглядів стану сучасного театру в країні. І навіть за наявності позитивних просвітів, загальний стан гнітючий.

Зріз дитячого театру

Враження, що творці театрів ляльок донині існують в якійсь паралельній реальності. У виставах – сценографічне ганчір’я 70-х років. Ляльки приблизно звідти.
Дивніше та смішніше за все, що поряд дитячі розважальні сегменти, які говорять сучасною мовою, роблять це яскраво та інтерактивно. Єдине пояснення, чому нафталінові «Колобки» ще катаються сценічними майданчиками – батьківська (дідівська/бабівська) інерція та невибагливість. А звідси – перша #травмамистецтвом

Зріз підліткового театру

Питання підбору рекомендацій театрального репертуару для підлітків – одне з найскладніших. З одного боку – травматичні театри юного глядача, куди масово-оптово заводять шкільні класи на вистави за шкільною програмою. Режисери, а згодом і актори розуміють «цінність» подібних постановок, відповідно – саме так їх і ставлять – аби з рук. Глядачу не залишається нічого іншого, ніж гризти чіпси в очікуванні завершення тортур.

З іншого боку – прірва і майже порожнеча. Сегмент підліткової драматургії, а разом із нею і театральної пропозиції – відсутні. А тем, які турбують тінейджера – дуже багато! Совкова цнотливість та/чи художньо-керівна ретроградність продовжують існуючий ігнор.
На противагу, європейський театр має цю нішеву театральну пропозицію, говорить про актуальне з молоддю, робить це саме їх мовою.
Можу помилятися, але «Каліки» театру «Золоті ворота» – чи не єдиний приклад актуальної підлітковою драматургії на теренах київських театрів.

Зріз дорослого театру

Люди театру щиро вірять в те, що про них та/чи про їх театр знає значний відсоток населення (смішніше за все це спостерігати на фоні майже повної відсутності представленості більшості театрів в медійному просторі). І приходить тяжке розчарування тоді, коли з’ясовується, що навіть про існування театрів із власними приміщеннями (не помітити які, здавалося, неможливо) багато хто просто не знає. Що вже говорити про камерні, проектні театри тощо. І акторам, навіть «народним» на сцені треба доводити свою потрібність бути в резонансі з глядачем.

Конкуренція театральному сегменті – велика і потужна. І більшість з альтернатив – трендові, актуальні, динамічні. Тож, варіант перегляду чергового заламування рук на сцені виглядає вкрай сумнівно, порівняно зі свіжим «Marvel», «Netflix» або будь-яким тусовочним сейшеном.

При тому, пропозиції в дорослому сегменті значно ширші – є все і на будь-який смак – від пилом притрушених постановок (як за драматургією, так і за постановками) і застарілих форм до експериментів з мовою театру, спробами бути цікавими сучасному глядачу. Але відсотковий розподіл настільки вражаючий, що за теорією ймовірності, не дуже театральний глядач потрапляє на «дивні» вистави, де відчуває себе не в своїй тарілці, і, як результат, обмежує свою цікавість театрами.

Зріз літнього театру

Літній глядач продовжує втримуватися на маленьких театральних острівцях, які для них ще лишилися. Вибір, чесно кажучи, не великий, і нагадує 80-ті із «театральною п’ятіркою». В цьому сегменті яскравіше виражена прихильність одному обраному театру, об’єднання в фан-групи, які швидко стають і клубами зі спілкування (одного разу був свідком обміну газетами «Бабушка» прямо посеред вистави, проте бісували та аплодували на всі 100).

Тож, маємо, номінально, театр в сегменті розваг у населення заявлений. Реальні дослідження щодо проникнення театру в маси відсутні (заявлені 23% в Дослідженні стану українського театру виглядають дуже дивними і криком кричать про необхідність ґрунтовного аналізу галузі). Пропонований рівень постановок пригнічує і зрештою відвертає від театру на користь кінотеатру, пивному пабу чи телевізору.

Театр, який не в змозі утримати глядача своєю виставою, віддає його до рук низькорівневих жарт-шоу з усіма наслідками, які з цього витікають.

Сучасний театр – це Уроборос, який пожирає сам себе. Потураючи посередньому рівню театральної освіти – театри отримують посередніх акторів та режисерів, які своїми роботами знищують та відвертають від себе глядача, про це захопливо пишуть посередні рецензії посередні журналісти в посередніх виданнях, нагороджують умовними преміями і нагородами, після чого всі разом жаліються на низький культурний рівень населення та невибагливість глядача. А звідки ж йому зростати?

Оптимістичне

І наостанок варто зазначити, що оптимізму також є місце в цьому тексті. Адже статті Закону про культуру додали публічності закритим до нещодавнього часу процесам театрального престолонаслідування. І хоча містечкові князьки все ще тримаються своїх скрепних театральних засад, зростає відсоток керівництва принципово нової генерації, діяльність яких не дає остаточно розчаруватися в театральному процесі.

Шляхами адаптації та переосмислення, але в країні з’являються вистави європейського зразка. Вкрай мало, але починають з’являтися драматургічний матеріал про нас сьогоднішніх, частина режисерів відкинула сором’язливість, та почала експериментувати – з акторами, виставами, формами. Звісно, шлях ще довгий, але є ті, хто ним рухається! І саме цей факт є наймотивованішим!