Світлана Барис «Микола Гоголь та двоїстість його мови». Частина 2
Миколі Васильовичу Гоголю – 210!
І квітень в «Риболовлі» триває із матеріалами щодо цієї особистості.
Сьогодні – друга частина із доповіді щодо перекладів Миколи Васильовича, із матеріалів Міжнародної науково-мистецької конференції «Магія культур. Магія Гоголя», яка пройшла в рамках VIII Міжнародного театрального фестивалю жіночих монодрам «Марія» у 2011 році (частина перша доступна за посиланням).
Світлана Барис (Великобританія)
Що ж втрачаємо у перекладах?
Микола Гоголь та двоїстість його мови
(продовження)
Українські «Вечори на хуторі біля Диканьки» й «Тарас Бульба»
Не буде перебільшенням, якщо скажемо, що «Вечори на хуторі біля Диканьки» створено під безпосереднім впливом української літератури, звичаїв і традицій, з якими Гоголь був добре знайомий ще з дитинства. Про це свідчать не лише епіграфи, запозичені з книг таких українських письменників як Котляревський, Гулак-Артемовський й Квітка-Основ’яненко. Гоголь послуговується українськими іменами й прислів’ями, він звертається до української етнографії – народних пісень, балад й казок, відомого з малку репертуару лялькового театру «Вертеп» й українських комедій свого батька. Без них «Вечори» просто неможливо уявити.
«Залежність від традиції проявляє себе передусім у тому гуморі й літературних прийомах, які Гоголь успадкував від давньої української літератури». Бурлеск й народний гумор, запозичені з вистав народного лялькового театру, не лише зумовлюють моралістичний і сатиричний зміст, але й структурують гоголівські твори, які багато у чому залежать від особливого дуалізму вертепу та його персонажів. Гоголь надихався українськими народними піснями , «і навіть у його пізніх творах, таких як «Тарас Бульба», цей вплив надто відчутний. Дослідники також неодноразово звертали увагу на те, що архітектоніка його творів позначена немалим впливом жанру української думи».
У Диканьському циклі Гоголь увиразнив двоїсту сутність власної лексичної палітри за допомогою доданого до художнього тексту україно-російського словника, що тлумачив біля сотні українських слів.
Вони були ретельно підібрані особисто Гоголем, втім тлумачення багатьох з них видається доволі спрощеними. Е. Бояновська має рацію, коли пише, що «Вечори» було зорієнтовано на їх сприйняття насамперед у Росії, але парадоксальним чином «вони стверджують українську унікальність та акцентують її протистояння всьому російському». Свідомості Гоголя притаманне глибоке розуміння докорінної неподібності культур України та Росії. Зустріч цих культур продукує особливу «контактну зону», наявність якої ілюструє створений Гоголем україно-російський словник.
Тлумачення українських слів у цьому словнику інколи є доволі спрощеним, внаслідок чого читач залишається позбавленим можливості сприйняття їх національного, етнографічного символізму. Приміром, «бандуру» названо музичним інструментом на кшталт гітари, «сопілка» постає різновидом флейти, а «плахта» – просто нижньою жіночою спідницею. Однак усі ці слова все ж таки мають символічне значення, оскільки бандура й сопілка є музичними інструментами, що супроводжують виконання українських народних пісень, тоді як спідниця-плахта, зроблена з двох окремих частин, з’єднаних на талії лише за допомогою пояса, є важливою складовою традиційного національного костюма, без якого годі уявити український танок.
Отже, оскільки жодного прямого еквіваленту для таких українських слів у інших мовах не існує, перекладачам необхідно зберігати їх. Лише так можливо увиразнити автентичність гоголівського тексту, його оригінальну етнографічну забарвленість. Кристофер Інгліші, що здійснив переклад «Вечорів на хуторі біля Диканьки» й «Миргороду», оприлюднений у 1994 році, виокремлює ці слова курсивом й пояснює їх у глосарії, поданому наприкінці книги в окремих коментарях до кожної повісті.
Згідно класифікації В. Чапленка українські слова в мові Гоголя поділяються на три категорії:
а) слова з української розмовної мови;
б) українські запозичення в російській мові;
в) слова-гібриди (слова, що виникають внаслідок поєднання Гоголем української й російської мовних стихій).
Слова з української розмовної мови Гоголь використовує заради відтворення національної історії, звичаїв, традицій та фольклору. Ті, що їх він використовує найчастіше, увійшли до глосарію, доданого до Диканьського циклу. Серед них вже згадані «бандура», «сопілка», «плахта», а також «гопак» (запальний український танок). Тут також присутні слова, подані у специфічно українському окличному відмінку: «жінко», «Галю», «чоловіче»; лексичні одиниці, що обзиваються суто українською експресією, забарвлені українською фразеологією: «моя Галочко», «моє серденько», «бідна моя головонька», «козак – душа правдива, сорочки не має».
В. Чапленко у своїй статті «Українізми у мові Гоголя» (1948) запевняє, що використання українських розмовних слів у російському контексті свідчить про те, що «Гоголь протиставляв українську мову російській – саме як мову, а не діалект». Вочевидь, Гоголь ставився до російської мови як до іноземної. Недарма в одному з листів до матері він просив повідомити йому українські назви предметів та звичаїв, аби увиразнити саме їх національну специфіку.
Українські запозичення в російськомовній прозі Гоголя походять з українського фольклору, загальна залежність від якого дуже відчутна у стилістиці митця. Наприклад, у повісті «Тарас Бульба» він використовує уривки з українських народних пісень, зберігаючи їх лексику, синтаксис й ритміку заради утворення особливої стилістичної забарвленості, що відповідає духові фольклорної традиції. У повісті «Тарас Бульба» заклики осавулів, що заохочують селян приставати до козацьких лав, відтворюють відповідний фрагмент з думи «Івась Удовиченко, Коновченко»:
«Эй, вы, пивники, броварники! полно вам пиво варить, да валяться но запечьям, да кормить своим жирным телом мух! Ступайте славы рыцарской и чести добиваться! Вы, плугари, гречкосеи, овцепасы, баболюбы! полно вам за плугом ходить, да пачкать в земле свои желтые чеботы да повбираться к жинкам и губить силу рыцарскую!»
До слів-гібридів, створених самим Гоголем, належать українізми, приховані у російській мові його творів. Вони виникають внаслідок поєднання автором українських й російських мовних елементів. Як згадувалось раніше, І. Мандельштам називає такий процес «перекладом думок». Подібні утворення, які А . Бєлий свого часу засуджував, оскільки сприймав як «неправильні» російські слова, легко помітити у лексиці, синтаксичній структурі й фразеології гоголівських творів.
Народні вислови й прислів’я, українські слова й вирази, яскраво емоційна лексика персонажів надають мові Гоголя надзвичайної експресивності, забарвлюють її у національні кольори. Усе це дуже ускладнює завдання відтворення духу його героїв у перекладах на інші мови.
Отже двоїстість гоголівської мови, її національний стилістичний колорит у перекладах можна легко втратити. Російський критик Бєлінський писав у 1842-му році: «Скажіть нам, що станеться із будь-яким з творів Гоголя, якщо перекласти його французькою, німецькою або англійською?». Чимало інших сучасників Гоголя також були переконані, що його неможливо перекладати. Власне, складнощі відтворення його неповторної мови і призвели до того, що переклади гоголівських творів з’явилися зі значним запізненням. Новітні варіанти перекладів відрізняються більшою майстерністю, хоча подекуди вони грунтуються на відредагованих ранніх версіях, що були не дуже досконалими.
Зокрема, дослідники перекладів Гоголя грузинською мовою вказують на труднощі відтворення особливостей авторського наративу: неквапливо змальованих пейзажів, предметів і ситуацій, людей та відносин між ними. Гоголь неспішно, поволі розповідає свої історії, використовує напрочуд довгі речення й абзаци, котрі у грузинському перекладі викликають читацьке обурення й роздратування. Граматиці грузинської мови не властиві настільки довгі речення, тому перекладач мусить розбивати довжелезні словесні конструкції на коротші уривки. Окрім цього, «тексти Гоголя значно збідніються, коли експресивні народні фразеологізми перекладаються за допомогою літературно йстилістично нейтральних слів». Подібну неузгодженість із оригіналом спостерігаємо й у англійських перекладах, які розглянемо нижче.
На наступний раз залишилися порівняння англомовних перекладів Гоголя, а саме 1926 та 1994 років.
