За добу до «Пекторалі»
Вже завтра зі сцени будуть проголошені імена лауреатів цьогорічної премії «Київська Пектораль». До чергового скандалу часу залишилося – доба.
Чому до «скандалу»?
Том що будь-який непрозорий виборчий процес приречений бути оскандаленим на тому чи іншому етапі свого існування.
У «Пекторалі» він є циклічно-повторюваним із року в рік – дія вже доведена до категорії звички.
Оргкомітет продовжує робити «гарну міну при поганій грі», зіштовхуючи професійну премію у прірву примітивізму та жеребкування генератором випадкових чисел із коригуванням результатів в ручному режимі.
Першим резонансним заявам щодо непрозорості премії вже виповнилося 10 рочків (датовані січнем 2008-го року).
Згодом виход з премії поокремих театрів (2016 рік)
І жодних змін.
Положення, до якого апелює оргкомітет час від часу – таємниця за сіма печатками й донині (опубліковані фрагменти надто загальні та не дають жодного уявлення про механізми та засади роботи оргкомітету).
А щодо «визначення і популяризації кращих здобутків професійних театрів» взагалі сприймається не інакше як жарт. Відсутність PR як такого, системної роботи протягом року, віртуальне представництво на жахливо-середньовічному сайті, (писав про це ще два роки тому – нічого не змінилося) та майже повне ігнорування можливостей для промоцій сегменту театру як такого, та театри і конкурсних вистави. Тому формалістичність та провінційність премії не просто лізе з усіх щілин, а вже пішла лишаями.
Вочевидь, існуючий оргкомітет все влаштовує, «перемен НЕ требуют наши сердца», і про добровільний самовідвід вони явно не здогадуються, а вартувало б.
А театральна спільнота «чорну мітку» керівництву премії чи-то вручити не може, чи того «Сільвера боявся сам Флінт», чи як там ще – не зрозуміло.
Але із року в рік професійність премії дрібнішає, основоположні балки розсихаються і йде все до того, що будівля ця остаточно завалиться з дня на день, поховавши під собою всіх тих нафталінових Фірсів на власноруч вижжено-вирубаній ділянці колись квітучого саду.
Невже така стратегія?
Адже уявити собі, що відсутні дієві інструменти щодо відсторонення малоефективного оргкомітету, просто неможливо.
Вимірювальних маркерів, які б дозволили зробити зріз в оцінці досить посередньої роботи премії – вистачає і на поверхні. А із доступом до звітів – так це й взагалі стає виключно технічним питанням.
Виходить, всі чекають на чеховський фінал…
А так хочеться почути те саме потаєнне «Я устал! Я ухожу!» (С)
Може, завтра?
