Taking the stage 2017 Частина 1
Хто платить – той замовляє музику.
Але не завжди у цій фразі негативний відтінок.
Коли мова йде про реальні кошти на постановку (основна умова – використання англійського драматурга), то тут запусається механізм здорової режисерської конкуренції.
Тож, щодо першої порції представлених робіт.
1. Антон Литвинов і «Дикий театр», Київ – «Загадкове нічне вбивство собаки», Марк Геддон
Ідеальний варіант класичного ескізу – є приклад режисерського рішення, яке тільки-тільки приладжується до тексту. Сам текст знаходиться на етапі читки – емоційні портрети та мізансцени набрані умовно й росташоваті так само
Робота знаходиться на тому етапі, від якого рівноверогідно може бути цікавинка, а може так і залишитися на короткому собачому поводку.
Рішення 50 на 50.
Звісно, й оцінка така – серединка на половинку.
2. Володимир Петренко та Дніпропетровський драматичний молодіжний театр «Віримо!», Дніпро – «Брокенвіль», Філіп Рідлі
Приклад безрежисерної роботи, коли текст розкидується по виконавцям, після чого він промовляється фраза за фразою максимально монотонно, без екшна як такого взагалі.
Важко говорити в цілому, але за уривком видна схильність к балаканині й мінимізації дійства на сцені.
Цілком можливо, що й такий театр має право на існування, але вочевидь, що мій внутрішній Станіславський такому театру «Не вірить».
3. Ігор Білиць та Чернігівський обласний український музично-драматичний театр ім. Тараса Шевченка – «Тіт Андронік», Вільям Шекспір
Перевірений прийом з переносом автентичного шекспірівського тексту на сучасність працює! До того ж працює досить переконливо. Режисер в уривочку заявляє палітру, з якою планує працювати – експресія, дозоване оголення, аллюзії крізь час та яскраві акторськи роботи.
Ця вистава серед мене однозначно потрапляє до категорії таких, на які варто буде вирушити навіть до Чернігова.
4. Яніна Зеленська та «Платформа театральних ініціатив» + Харківський будинок актора імені Леся Сердюка, Харків – «Равлик та кит» і «Де моя мама?», Джулія Дональдсон і Аксель Шеффлер
У кожному конкурсі мають бути учасники, які б відтіняли основних конкурсантів своєю дивакуватістю. Це – саме той випадок.
Цілковите відчуття себе у піонерському таборі, де з досить лінивими дітлахами воленс-невонес треба щось заковбасити на вечірній захід. В діло йдє все що було під руками. Про композиційну єдність просто не йдеться, розрахунок виключно на «ги-ги, га-га» яке лунатиме у залі, коли дітлахи будуть бачити одне одного у якомусь дурнуватому вигляді
Тож, чим дурніше – тим гарніше.
У таких випадках завжди благаю про одне: робиш пагано – роби швидко. Але хронометраж за конкурсними показниками треба було витримувати, тому кит пірнав стільки, скільки лишалося вільного часу за ргламентом
Хоча, на чистоту, зачатки цікавинок у досить сирому тексті все ж були, та спроба хоча б щось до чогось прив’язати була. Була й загула у водній пучині…
А ще більше на чистоту – то як ці равликові мандрівки відносяться до заявленої конкурсом ДРАМИ – взагалі нікому не відомо.
5. Максим Голенко і «Дикий театр», Київ – «Лейтенант з острова Інішмор», Мартін Макдона
Язик не повертається назвати це ескізом. Нічого подібного. Це повноцінна вистав (фрагмент). Робота, яка вразила наповал. Улюблений автор, якого до цього так-сяк ставили у Молодому – хоча драматург безумовно заслуговує на значно більше. І тут бачиш це більше, яке виконане в авторському темпаритмі (приняймі, саме так, що воно резонує з власною уявою від прочитаного).
Дорікти можна було б лише побившись об заклад. Без того навіть думки не випадає. Точні акторські роботи, режисерське рішення, експресія, по-авторські безкомпроміс та зніклі береги між злом та добром, правильним та хибним, канонічним та альтернативним…
І, да, цей фрагмент упередив моє рішення про поставлену крапку на «Дикому». Практично впевнений в тому, що виставі бути. Вже чекаю!
6. Давид Петросян та ЦСМ «Дах», Київ – «Сиротливий захід», Мартін Макдона
Продовження за автором, але повна протилежність за режисурою. Так, вона, безумовно є. Але є одне але. Режисер обраним епізодом заявляє свої плани щодо бла-бла-постановки у меланхолічному ритмі та у дуже камерній залі – простір Сцени 6 підкреслює великі вади на полі акторської сценмови.
Тут варто повторитися, що з цього уривку може бути як потужна робота, так і черговий «Однорукий»… Останнього духе не хотілося б.
