Театральний дайджест #3–4 (50)
1 березня 2022 року в Києві випав весняний сніг, а Україну вкрило шостим днем війни – повномасштабного воєнного вторгнення.
На той момент портал «Театральна риболовля» лежав після DoSівської атаки, а сторінки ресурсу перетворилися на інформагенцію воєнного часу – при цьому із дотриманням позиціонування – Театральна інформагенція.
Першими днями місяця попередні ЧОТИРИ довоєнні роки регулярно виходили дайджести, в яких оглядово збиралося все нарибалене за попередній період, сортувалося блоково та із корисними посиланнями з’являлося в мережі й на самому порталі.
1 березня 2022 року мав виходити кругло-красивий П’ЯТИДЕСЯТИЙ випуск, за задумом, чимось приємно незвичний.
Не сталося.
Сьогодні – 1 квітня – 37-й день війни.
Й дайджест виходить.
Приємна незвичність ювілейного П’ЯТИДЕСЯТОГО числа – в усьому:
- це перший воєнний випуск;
- це перший здвоєний випуск;
- це не лише окремі факти, події та написані тексти, а спосіб фіксації довоєнних планів і сподівань, які трансформувалися у шоковий стан від вторгнення та отримали подальший розвиток ситуації у дослідному театральному сегменті.
Тож, двадцять три дні лютого в театральному плані пройшли насичено.
КОНКУРСНА КУХНЯ
На полі конкурсних баталій, керівні посади отримують Вікторія Терещенко-Танцерева у Миколаївському театрі ляльок та Василь Вовкун у Львівській Національній Опері.
Зависла ситуація із Черкаською муздрамою ім. Тараса Шевченка, де результати отримали супротив громадськості, й рішення точилося навколо призначення виконуючого обов’язки з порушенням норми про конфлікт інтересів.
Не менш завислою виглядає ситуація із Київським Театром на Подолі. Порушення вимог законодавства з оголошення конкурсу лишило театр без керівника. Без директора залишився й сам керівний орган – Департамент культури КМДА (зі здобутків – дитяча розмальовка у вигляді оновленого брендбуку, від ознайомлення з яким гучно веселився, й обов’язково ще вставлю в огляд гепів у післявоєнних маркетингових тренінгах).
ТЕАТР МИРНОГО ЧАСУ
«Театральна риболовля» відсвяткувала своє ЧОТИРЬОХРІЧЧЯ.
З мирного й творчого Харкова зробив відеорепортаж з фотовиставки «Свято червоного», яку влаштувала Ірина Деркач у Харківському будинку актора ім. Леся Сердюка.
Продовжували виходити інтерв’ю з I Відкритого фестивалю театрального мистецтва «Театральна осінь» (запис розмови із режисеркою, художньою керівницею ковельської театральної студії «10 ряд 10 місце» Альона Малюга-Мельникова).
У Каталозі режисерів з’явився колаж з робіт Петро Ільченко та сторінка з матеріалами, присвяченими Ігорю Славинському.
В передчутті розриву із «русскім міром» вийшов огляд вистав за «Ідіотом» Достоєвського.
Виходили підсумки 2021 року (премії Частина 1, Частина 2).
В Україну зайшов онлайн-театр Dramox.
А театри наживо показували найсвіжіші свої прем’єри прямо по кілька родзинок на день (так, прикладом, 18 лютого зіграли першопокази через дорогу театр «Золоті ворота» та Київський Театр юного глядача: «Тест» Тамари Трунової та «Аутсайдери» Олега Мельничука.
Власне, останньою моєю довоєнною прем’єрою став цей самий «Тест».
ХРОНІКИ ВІЙСЬКОВОГО ЧАСУ
Місяць потому запитання про ранок 24 лютого, стало загально найпоширенішим.
З відеофіксації того доленосного для країни дня, й розпочалася робота Інформаційної агенції воєнного часу – на сторінках «Театральної риболовлі» з’являлися цитати, конкретні дії, вчинки, які із загального масиву інформації виокремлювали театральний напрямок.
Під збільшувальне скло потрапляли висловлювання режисера грузинського режисера Кахи Гогідзе, англійського актора Бенедікта Камбербетча
Просто каскадом виходили текстові цитати та ініціативи.
Окремий формат – огляди закордонної театральної підтримки (Польща, Литва, Німеччина, Грузія).
Відеоконтент на ютуб-каналі формувався як прямо «з колес» – записали інтерв’ю із директоркою театру «Золоті ворота» Ксенією Ромашенко та Міського театру Алітуса Інесою Пілвелюте – в ефір!
Так само актуалізувався попередньо записаний матеріал. Так вийшло в публікацію інтерв’ю із генеральним директором Херсонського театру ім. Миколи Куліша Олександром Книгою.
Час від часу й сам переходив з позиції того, хто ставить запитання, у того, хто на них відповідає.
https://fb.watch/bQDNwWPiuL/
Згодом, фактологічний каскад набуває більш структурної форми.
Перші «24 миттєвості війни» виходять окремим текстом на відновленому інтернет-порталі.
Огляд передчуття війни та перші, обережні виходи театру до глядача під час військового стану опублікував на сторінках Gazeta.ua.
https://gazeta.ua/…/teatr-peredchuvav-vijnu-pid-chas…
Ну й звісно, огляди, огляди, огляди.
Березню випала нагода бути спланованим, але не реалізованим, в мирному розумінні цього слова.
Саме тому на «Риболовлі» вийшли послідовно серії про: театральні прем’єри, театральні фестивалі, театральних іменинників, театральні свята (окремо до Дня лялькаря, окремо до Дня театру). Й свято, треба сказати, відбулося, попри всі мразотності війни.
Сталося це поза планів мирного часу, здебільшого без глядача, й подекуди, навіть без театральних приміщень. Проте натхненно! Із повішаним ліліПутіним, театральною екскурсією, справжньою театральною прем’єрою прямо з бомбосховищ, сеансами #ТЕАТРОТЕРАПІЯ, який влаштували в Луцьку.
Підсумовуючи ці зламні люто-березні 2022-го, приходжу до думки, що саме тепер український театр проходить остаточне очищення вогнем, й повертається до розуміння себе в авангарді суспільних процесів, а не того, хто плентається в хвості еволюції, й про кого може не згадати навіть міністр культури.
До того все є! Й 100-літній ювілей «Березоля» – чудова нагода згадати про підвалини, закладені Лесем Курбасом.
Й знакова дата нового театрального календаря – 9 березня, коли Шевченківська премія зрештою дісталася не кон’юнктурного адресата (як це бувало попередні роки), а синхронізувалася із театральним набатом, який били «Погані дороги» Тамари Трунової чотири роки поспіль.
Добилися!
Наступний дайджест «Театральної риболовлі» вийде першими числами травня 2022.
