Підсумкі 2018. Коробочка з «двомами днами»

Окремі події театрального світу можуть викликати ціле різномаїття емоцій – від захвату до обурення.
А от виокремлення подібних подій, які окремо одна від одної трапляються протягом певного часу – говорить о певних тенденціях.
Епізод з Підсумків 2018 року – «Коробочка з двомами днами».

Найпаскудніше взагалі, а в мистецтві ще більше, – дописування та видавання бажаного за дійсне. Чим вища свідомість суспільства та конкретної спільноти – тим більш неможливі подібні інсинуації.

В Україні ж таке можливе, і, нажаль, на досить високому державному рівні.

ТОР-3 ілюстративні приклади

I. Спроба «накинути собі рочків» від Київського Молодого театру

Рівень введення в оману: Департамент культури КМДА, Міністерство культури України
Ціна питання: міністерські, а не муніципальні ставки з заробітної платні, міністерське утримання театру
Сутність «другого дна»:
Театр, заснований в грудні 1979, в травні 2018 вирішує відзначити свій сторічний ювілей

Ймовірна мета – перехід з відомства Департаменту культури КМДА до Міністерського, отримання звання театру, можливі театру звання тощо.

Формальна аргументація:
Креативна команда спробувала, подібно до відомих реформаторів літочислення, змінити «дату Різдва», і рахуватися не від дати збору трупи 14 грудня 1979 року, а від театрального колективу під керівництвом Леся Курбаса, який працював в приміщенні по вул. Прорізній, 17 з 1917 по 1919 роки.

Інструменти маніпуляції:
Серія публікації в ЗМІ, інтерв’ю директора-художнього керівника, переписування під себе сторінок в Вікіпедії, створення «генеалогічного дерева» від Леся Курбаса та Гната Юри до сучасників Молодого театру.

Публічні персоналії:

• Андрій Білоус, директор – художній керівник Молодого театру
• Діана Попова, директор Департаменту культури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
• Микола Княжицький, голова Комітету з питань культури і духовності пан Княжицький
• Євген Нищук, міністр культури України

У підсумку:
Президент на «ювілей» не приїхав.
Звання та регалій роздані не були.
Молодий театр у вересні відкрив свій 40-й театральний сезон.
Детально писав про це тут.

II. Спроба «протягти нафталінчик» від театру «Академії руху»

Рівень введення в оману: НСТДУ, Оргкомітет і журі I Всеукраїнського театрального фестивалю-премії «GRA»
Ціна питання: грошова винагорода на реалізацію нового творчого проекту
Сутність «другого дна»:
Криворізький театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху» прийняв участь у фестивалі-премії GRA, за умовами якого необхідно було представити прем’єри 2017 року.
Театр подав заявку до участі виставу «Спокушені спрагою».
Пікантним нюансом ситуації є справжня дата прем’єри цієї вистави, яка відбулася 18 жовтня 1998 року – двадцять років тому.

Формальна аргументація
Не відома (хоча, була б вкрай цікавою)

Публічні персоналії:

• Антоніна Бельська, директор театру «Академія руху»
• Олександр Бельський, режисер театру «Академія руху», режисер-постановник вистави «Спокушені спрагою»

У підсумку:
Експерти премії пишуть відгуки на виставу, не зважаючи на її анахроністичну естетику.

Вистава проходить до лонг-листа премії.
Виставу показують на київській сцені в рамках фестивалю.
Місцеві криворізькі ЗМІ пускають в ефір ролик про «триумф» земляків.

Рішенням журі номінація «Найкраща хореографічна/балетна/пластична вистава» знята.
Детально писав про це тут.

III. Спроба «дописати» собі талантів від Олексія Кужельного

Рівень введення в оману: Держава Україна, Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка
Ціна питання: 240 тис. грн. (така винагорода була 2017 року)
Сутність «другого дна»
Олексій Кужельний – один з номінантів на здобуття Національної премії України ім. Тараса Шевченка в номінації «Театральне мистецтво». Подання в якості режисера (не художнього керівника, не директора, а саме режисера).
Серед заявлених вистав кандидата – робота «О Ромео и Джульетте…только звали их Маргарита и Абульфаз» за С. Алексієвич.

Не берусь стверджувати щодо інших вистав, але саме «Маргариту і Абульфаза» мав нагоду переглянути зовсім нещодавно. Вистава виявилася вельми переконливою, і, відповідно, при підготовці матеріалу, вивчав і її творців.
Акторка Олена Дудич – є.
Режисер-постановник Ірина Калашнікова (Мельник) – є.
Олексія Кужельного – немає.
І це гарно видно по афіші самого «Сузір’я».

Звідки є тоді режисура пана Кужельного?
На сайті театру зазначено, що Олексій Кужельний є художнім керівником вистави.

А виходячи з відсутності аналогічної інформації на промоматеріалах, з’явилася вона швидше за все не від початку, а вже ближче до подання документів до комітету Премії.
Та і хіба можна вгледіти в щемливій, зворушливій, безмежноінтимній виставі, яка наскрізь жіноча-жіноча в ступені жіноча сліди чоловічої присутності?
Маю щодо цього суттєві сумніви, які частково підтверджені результатами співставлення похідної інформації про виставу.

Формальна аргументація
Не відома (хоча, була б вкрай цікавою)

Публічні персоналії:

• Олексій Кужельний, директор – художній керівник Київської академічної майстерні театрального мистецтва «Сузір’я»

У підсумку:
Проведення третього туру конкурсу серед номінованих літературно-мистецьких творів заплановано на другу декаду лютого 2019 року.

P.S.

І цими прикладами «друге дно» українського театрального простору не обмежується. Під соусом сторічного ювілею звання Національного отримав Дніпропетровський театр ім. Шевченка. Із суттєвими порушеннями проводяться засідання щодо призначень керівників культурних закладів. Виділяється бюджетне фінансування Київського міжнародного фестивалю, який за повної відсутності бодай якого маркетингу проходить у майже порожніх залах, а недолуга рекламна кампанія закликає відвідати фестиваль в зовсім іншому місті, де його не було і нема. Перелицьовуються та видаються за нові старі вистави зі списанням коштів на виготовлення нібито нової матеріальної частини.

І так далі, і тому подібне…