За «Miłość» душу
Театру «Золоті ворота» чужорідний надмірний пафос та занесена пиха. Демократичний підвальчик на Шовковичній – такий собі пінчос-бар у найкращих іспанських традиціях, де повно постійних відвідувачів, де радо зустрічають нових.
Глядачу відкриті двері заздалегідь до початку вистави. Для спілкування та налаштування – розсип зручних мікролокацій у досить невеличкому просторі. Є навіть із барчиком…
Тут, власне, на квитках й номер місця не зазначено – демократичним м’яко-ввічливим розсажуванням диригують брендовані господині зали. Одним словом, любов’ю пронизане повітря «Золотих».
Тож і не дивно, що «Miłość» польського постановника Миколая Миколайчика народилася саме у цьому просторі. Де ж ще говорити про найпотаємніше, як не в улюбленому пінчосі із тими, хто гарантовано розумітиме.
В атмосфері запропонованої любові, кожен говорить та шукає свою Miłość. Й зовсім необов’язково, що знаходить. Щонайменше, у розумінні різних людей так може здаватися. Адже зшита вистава строкато, навмисно різнорівнево, поліжанрово… Актори шукають своє, глядач тим часом – своє.
Про час – взагалі окрема тема – згодом планую окремий допис на тему поваги глядача. Адже трапляються київські любителі, а часом й професіонали, які під прикриттям імені драматургів, мордують глядацьку залу «розмазаною манною кашею по білій тарілці». Й частіше за все – ті випадки, коли режисерові просто немає що сказати – тож він і пускається довгою доріжкою лісом…
З баченого в «Золотих» – це квінтесенція з драматурга, яким би Шекспіром він там собі не був. Глядач отримує насичений концентрований продукт у якісній подачі та приємній обгортці. Тож і виходить така круговерть, що не до поглядувань на годинник. Й, безцінна особливість вистав – вони закінчуються до того, як тобі починає здаватися, що гарно було б завершувати.
«Miłość» витримана у калейдоскопному форматі, який оперився у «Золотому» підпіллі, після чого почав свою ходу й іншими театрами столиці. Кожен персонаж – різного соціального прошарку, із відмінним один від одного життєвим досвідом, відношенням та розумінням любові… У кожного – своя історія. А режисер пропонує кожному з акторів гарний простір для бенефісу, щедро здоблюючи їх партнерськими сценами.
В якийсь момент часу спіймав себе на тому, що дивлюся досить вдалу акторську візитівку, із тонко та точно підсвітленими сильними сторонами кожного. Вистава сповнена кайфуванням акторів, які розкриваються у найвигіднішому (підкорююча органіка юності, напрацьовані фізичні, лінгвістичні, музичні данні, безліч акторських фішечок, безмежна самоіронія…). Й все це на тлі досить не простої театральної форми – цей вектор фізичного театру вимагає годинникової чіткості виконання, фізичної форми, відчуття партнерського плеча…
PS. В «Золотих» комунікаційна система – багатошарова. Відвідувачі вперше – зчитують запропоновану драматургічну історію, помножену на акторсько-режисерські родзинки. Завсідникам постановки пропонують цілу низку прихованих «вітаннячок» – окрема вистава – глядацька реакція, за якою ідентифікуються «свої», навіть, якщо візуального контакту до того ще не було встановлено.
