Отрута «Токсинами»

Звісно, що всі вистави високохудожніми бути не можуть.
Інакше як було б вирязняти «Что такое хорошо и что такое плохо».

Хоча, те що одному нудотні ОТРУТИ – іншому може бути театральні ТОКСИНИ.

Часу вільного було вдосталь на перегляді вистави «Токсини» у постановці Олексія Лісовця на сцені Театру драмі і комедії, тож, навіть спробував уявити собі ситуацію, в якій це можна було б сприйняти бодай на якому вау-рівні.

Типу, вау! Текст п’єси зійшов зі сторінки на велику сцену! У це важко повірити – від тепер літери можна не читати, а чути у викладі акторів! Вау-вау-вау!

Або таке. Ого, крутяк! На порожній сцені, яку не може заповнити ані режисер, ані актори, є здоровезна проекція у повний розмір! Ото театр вражає!

Чи ще, посилено. Окремі слова з тексту – просто як у пошуковику гугла – бац – ілюстрація картинкою вже на сцені! Це щоб глядач не забував як виглядають єлементарно прості речі. Неймовірна театральна магія! Вау-вау-вау!

А далі – просто зі слиною від неймовірності. У постановників була ві-де-о ка-ме-ра. Зняли цілу панораму глядацької зали – 360 градусів! Й у досить оригінальний спосіб цією прокруткою починають кожен з П’ЯТИ епізодів вистави! Неймовірний режисерський хід! Великий ВАУ!

Власне, така собі гра вийшла у глядача, якшо бачив першу у своєму житті виставу. Звісно, там ще можна поприходити в захоплення від пожованих сірих костюмів на акторах (окрема концепція), від надривних акторських емоцій, від загубленої нитки дійства… Але залишити все це треба адептам допотопно-дорежисерського театру, на меті якого немає не те що спроби дивувати глядача, а навіть байдужа реакція на дійство (поряд сиділи глядачі, які мирно собі дрімали, а по завершенню підірвалися в оваціях вдалій тихій годині).

Одним словом, якщо вам за парадоксальним набором чоловічих діалогів сучасного польського драматурга Кшиштофа Бізьо – то це у прямо протилежний бік від вистави «Токсини».